Тиреоїдні гормони вважаються одними з ключових регуляторних гормонів для гомеостазу шкіри. Численні захворювання шкіри та її похідних пов’язані з порушенням регуляції гормонів щитоподібної залози (ЩЗ). Гіпотиреоз, гіпертиреоз, онкологічні й автоімунні процеси ЩЗ можуть мати безліч проявів, пов’язаних зі змінами стану шкіри, волосся та нігтів. Нерідко шкірні зміни є одними з перших помітних ознак тиреоїдної дисфункції, що виникають за кілька років до розгорнутої клінічної картини захворювань ЩЗ і можуть сприяти ранній діагностиці й ефективній терапії. У цьому матеріалі розглядаються останні дані щодо впливу патології ЩЗ на захворювання шкіри та її придатків, а також обговорюються клінічні прояви, диференційна діагностика й методи лікування дерматологічних проявів дисфункції ЩЗ.
Стаття у форматі PDF Переклала й адаптувала канд. мед. наук Тетяна Можина Одним із найпоширеніших ендокринних захворювань є гіпотиреоз. Згідно з останніми епідеміологічними даними 4,7% мешканців Європи страждають на гіпотиреоз, переважно маючи субклінічну (4,11%) форму захворювання [1]. Статистичні звіти підкреслюють зростання поширеності гіпотиреозу: в США цей показник збільшився з 9,5% у 2012 р. до 11,7% […]
Гіпомагніємія (гіпоМ; сироваткова концентрація Mg2+ <0,7 ммоль/л) є поширеним за цукрового діабету (ЦД) 2 типу явищем. У разі ЦД 2 типу гіпоМ трапляється приблизно в 10 разів частіше, ніж у загальній популяції, й асоціюється з інсулінорезистентністю (ІР), гіперглікемією, швидким прогресуванням діабету, а також зі зростанням ризику серцево-судинних подій і смертності. Епідеміологічні дослідження показують, що низький уміст магнію в раціоні та гіпоМ тісно асоціюються з розвитком серцевої недостатності, фібриляції передсердь, ішемічної хвороби серця, інсультів і мікроваскулярних ускладнень (рис.). Утім, доцільність застосування біологічних добавок Mg2+ за ЦД 2 типу дотепер не з’ясована, оскільки клінічні дослідження демонструють суперечливі результати.
Поширеність цукрового діабету (ЦД) значно зросла в усьому світі насамперед через збільшення захворюваності на ЦД 2 типу, підвищення рівня життя. Нині хворі на ЦД живуть довше, ніж у додіалізну еру. Прогнозується збільшення кількості дорослих хворих на ЦД 2 типу до 642 млн до 2040 р. Зростання середньої чисельності пацієнтів із ЦД провокує розвиток діабетичної хвороби нирок; у майбутньому очікується значне збільшення її поширеності разом із великим соціально-економічним тягарем [1, 2]. Діабетична хвороба нирок уражає майже 20-40% хворих на ЦД, провокуючи розвиток термінальної хронічної ниркової недостатності (ТХНН), що робить її глобальною проблемою для громадського здоров’я зі значною захворюваністю та смертністю.
Інсуліноми є одним із найчастіше діагностованих підтипів функціональних нейроендокринних пухлин. Зазвичай діаметр інсуліном не перевищує 3 см, однак у літературі описано 44 випадки гігантських інсуліном із діаметром більш ніж 9 см. Патофізіологія гігантських інсуліном залишається нез’ясованою, проте ймовірний їхній зв’язок із множинною ендокринною неоплазією 1 типу (MEN1), спорадичними соматичними мутаціями в гені YY1, а також можливим переходом об’ємних нефункціональних нейроендокринних пухлин підшлункової залози до функціонального фенотипу. Великі інсуліноми зазвичай є більш злоякісними й інвазивними. У цьому матеріалі описано клінічний випадок неметастазувальної інсуліносекретувальної гігантської нейроендокринної пухлини підшлункової залози (PanNET) у 38-річної пацієнтки, а також подано сучасну інформацію щодо патогенезу, діагностики та лікування гігантських інсуліном.
У клінічній практиці лікарі нерідко зосереджуються на негайному ефекті фармакопрепаратів: наприклад, глюкозознижувальні препарати знижують уміст цукру в крові протягом кількох годин після вживання. Проте було з’ясовано, що періоди перебування в стані еуглікемії мають довготривалі переваги, а періоди перебування в стані гіперглікемії – довготривалі негативні наслідки (Folz R., Laiteerapong N., 2021). Великі рандомізовані контрольовані дослідження продемонстрували, що всупереч очікуванням лікарів і науковців інтенсивний глікемічний контроль не забезпечує пропорційного лінійного зниження кількості макроваскулярних подій (Lipska K.J., Laiteerapong N., 2019). Причиною цього парадоксу вважають метаболічну пам’ять, або ефект пам’яті (metabolic memory, legacy effect), – стійкий ризик ускладнень навіть після досягнення задовільного контролю глікемії внаслідок попередніх гіперглікемічних епізодів (Natarajan R., 2021).
Існує щільний зв’язок між захворюваннями щитоподібної залози (ЩЗ) та цукровим діабетом (ЦД). У багатьох дослідженнях було продемонстровано збільшену поширеність дисфункції ЩЗ як за ЦД 1 типу (ЦД-1), так і за ЦД 2 типу (ЦД-2). Поширеність захворювань ЩЗ серед хворих на ЦД залежить від особливостей обстежених популяцій.
Стаття у форматі PDF Підготувала канд. мед. наук Лариса Стрільчук Порушення кісткового та мінерального обміну у хворих на хронічну хворобу нирок (ХХН) раніше вважали захворюванням кісток і паращитоподібних залоз. Однак нині ці аномалії визнають системним розладом, який впливає на широкий спектр систем організму, включаючи серцево-судинну систему, і називають синдромом мінеральних і кісткових порушень, асоційованим із […]
Неалкогольна жирова хвороба печінки (НАЖХП) визнана провідною причиною хронічних захворювань печінки в усьому світі з рівнем глобальної поширеності 25-30%. Ця патологія асоціюється з вірогідною трансформацією в цироз, гепатоцелюлярну карциному та супроводжується значним економічним тягарем (Younossi Z. et al., 2023). Згідно з рекомендаціями Американської асоціації з вивчення захворювань печінки (AASLD, 2023) НАЖХП діагностують на підставі виявлення макровезикулярного стеатозу печінки з ураженням ≥5% гепатоцитів за відсутності альтернативних причин стеатозу.
Інтервальне харчування (ІХ), або інтервальне годування (ІГ), являє собою підхід до корекції харчування, в якому щоденний прийом калорій обмежується постійним 8-10-годинним вікном
