Хронотип (індивідуальний біологічний ритм людини) є однією з ключових, але часто недооцінених детермінант персоналізації харчування. Приймання їжі в чітко визначені часові вікна сприяє синхронізації тканиноспецифічних циркадних годинників і асоціюється з покращенням метаболічного здоров’я.
Гіпотиреоз – одне з найпоширеніших ендокринологічних захворювань: за оцінками, він уражає близько 5% популяції, щороку діагностується приблизно 250 випадків на 100 000 дорослого населення. Згідно з визначенням рефрактерний гіпотиреоз потребує призначення вищих доз левотироксину, ніж показані з огляду на вік і масу тіла пацієнта (зазвичай >1,9-2,5 мкг/кг/добу), а також частого корегування дози. Точна поширеність рефрактерного гіпотиреозу невідома; за даними літератури, частка пацієнтів з недостатнім контролем гіпотиреозу (тиреотропний гормон (ТТГ) >4 мкМО/мл) коливається від 7 до 41% [6-12].
Центральною ланкою взаємодії ендокринної та нервової систем організму людини є гіпоталамус, у передній частині якого розташовані супрахіазматичні ядра (СХЯ). Цей «головний годинник» організму, основними елементами якого є гени CLOCK1 і BMAL2, контролює ритми секреції гормонів. Торік італійські науковці E. Colonnello, A. Graziani, R. Rossetti та співавт. провели аналіз досліджень і підготували огляд, який висвітлює циркадну регуляцію гормональних систем і наслідки порушень біоритмів організму людини [1].
Цукровий діабет (ЦД) – це хронічна хвороба, що проявляється гіперглікемією внаслідок порушення секреції та/або чутливості до інсуліну, є значною проблемою охорони здоров’я. Аналіз глобальних даних за останні три десятиліття демонструє чотирикратне зростання поширеності ЦД; особливо це стосується населення країн, що розвиваються. Кількість випадків ЦД у світі наразі оцінюється в 463 мільйони (в тому числі 9,3% від вікової групи 20-79 років), і до 2045 року це число, за прогнозами, зросте до 700 мільйонів.
Переддіабет і цукровий діабет (ЦД) 2-го типу – це надзвичайно поширені метаболічні розлади, що швидко набувають статусу справжньої епідемії XXI століття. Частота порушення толерантності до глюкози 2021 року становила 9,1% серед світового населення та, за прогнозами, до 2045 року зросте до 10% [1]. Аналогічно порушення глікемії натще 2021 року спостерігалося в 5,8% популяції, а до 2045 року цей показник прогнозовано зросте до 6,5%. За даними Діабетичного атласу Міжнародної діабетичної федерації (IDF), 10,5% дорослих віком 20-79 років мають ЦД, причому майже половина з них не знає про свій стан [2].
У статті розглянуто патофізіологічні взаємозв’язки між двома пандеміями сьогодення – ожирінням і гіповітамінозом D, проведено огляд сучасних доказів щодо статусу вітаміну D при ожирінні, потенційних наслідків такого поєднання, впливів схуднення та баріатричної хірургії на статус вітаміну D і засобів вітаміну D на гомеостаз маси тіла й метаболічні порушення.
Провідною причиною серцевої недостатності (СН) зі зниженою фракцією викиду (ФВ) є ішемічна хвороба серця. Водночас у світі зростає кількість випадків СН зі збереженою ФВ (СНзберФВ), яка асоціюється з артеріальною гіпертензією, ожирінням, хронічною нирковою недостатністю та цукровим діабетом (ЦД) 2-го типу. Співіснування ЦД 2-го типу та СН значно підвищує показники смертності й госпіталізації.
Цукровий діабет (ЦД), хронічне метаболічне захворювання, що характеризується порушенням гомеостазу глюкози, є однією з основних проблем охорони здоров’я в усьому світі. Хоча традиційні ускладнення ЦД, як-от ретинопатія, нефропатія й серцево-судинні хвороби, були детально вивчені, дедалі більше уваги приділяється впливу ЦД на когнітивну функцію та здоров’я мозку.
Стаття у форматі PDF Підготувала канд. біол. наук Олександра Демецька За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, з 1990 року кількість людей у світі, що страждають на ожиріння, зросла більш ніж удвічі. У 2022 році 2,5 млрд дорослих (віком 18 років і старше) мали надлишкову вагу (індекс маси тіла (ІМТ) ≥25 кг/м2), із них 890 млн […]
Одним із найкращих способів мінімізації ушкодження судин унаслідок старіння є контроль дієти, особливо її калорійності та макронутрієнтного складу. Обмеження калорійності харчування знижує рівень запалення й окисного стресу (Flanagan et al., 2020), сповільнюючи судинне старіння та збільшуючи тривалість життя (Weiss and Fontana, 2011). Певну увагу привернули також дієтичні добавки.