Cannabis sativa L., одна з найдавніших рослин у світі, використовується в текстильній промисловості та медицині протягом тисячоліть [1]. Канабіноїди являють собою клас сполук, які містяться в C. sativa L., центральній нервовій системі (ЦНС) та імунній системі тварин і характеризуються різноманітною фармакологічною активністю [3]. Канабіноїди мають терпенофенольний скелет молекул; за джерелами походження їх класифікують на ендоканабіноїди, синтетичні канабіноїди та фітоканабіноїди.
Стаття у форматі PDF Підготувала Ольга Королюк За підрахунками, кожен третій житель планети може мати артеріальну гіпертензію (АГ). Підвищення артеріального тиску (АТ) – одна з найчастіших причин звернення до лікаря й основний чинник ризику ішемічної хвороби серця, серцевої недостатності й інсульту. Поширеність АГ зростає з віком, коли здебільшого діагностують первинну (есенціальну) АГ. Вторинна АГ найчастіше […]
Схвалення у 2009 р. фебуксостату розширило вибір ліків, які лікарі можуть використовувати для корекції гіперурикемії при подагрі. Це також зменшило кількість пацієнтів, рефрактерних до наявних пероральних уратознижувальних препаратів (УЗП). Американська колегія ревматологів (ACR) радить алопуринол або фебуксостат як препарати першої лінії уратознижувальної терапії, а практичні настанови Європейської протиревматичної ліги (EULAR) рекомендують фебуксостат як терапію другої лінії для пацієнтів, які не переносять алопуринол [1, 2]. Нещодавні дослідження викликали занепокоєння щодо ризику серцево-судинних (СС) подій серед пацієнтів, які приймають фебуксостат; це призвело до переоцінки його місця серед пероральних УЗП, які використовуються для лікування подагри.
Прогресивний перебіг неалкогольної жирової хвороби печінки (НАЖХП), від якої нині страждають понад 115 млн людей у всьому світі, призвів до глобального поширення та виникнення прихованої епідемії цієї патології. Згідно зі статистичними прогнозами кількість хворих на НАЖХП у 2030 р. зросте більш ніж у 3 рази та становитиме 357 млн осіб. Незважаючи на малосимптомність печінкового стеатозу та початкових стадій неалкогольного стеатогепатиту (НАСГ), НАЖХП та НАСГ визнані чинниками ризику іншої клінічно значущої супутньої патології: >70% пацієнтів страждають на ожиріння, ≈75% хворих – на цукровий діабет (ЦД) 2 типу, 20-80% – на гіперліпідемію.
Тиреоїдні гормони вважаються одними з ключових регуляторних гормонів для гомеостазу шкіри. Численні захворювання шкіри та її похідних пов’язані з порушенням регуляції гормонів щитоподібної залози (ЩЗ). Гіпотиреоз, гіпертиреоз, онкологічні й автоімунні процеси ЩЗ можуть мати безліч проявів, пов’язаних зі змінами стану шкіри, волосся та нігтів. Нерідко шкірні зміни є одними з перших помітних ознак тиреоїдної дисфункції, що виникають за кілька років до розгорнутої клінічної картини захворювань ЩЗ і можуть сприяти ранній діагностиці й ефективній терапії. У цьому матеріалі розглядаються останні дані щодо впливу патології ЩЗ на захворювання шкіри та її придатків, а також обговорюються клінічні прояви, диференційна діагностика й методи лікування дерматологічних проявів дисфункції ЩЗ.
Стаття у форматі PDF Переклала й адаптувала канд. мед. наук Тетяна Можина Одним із найпоширеніших ендокринних захворювань є гіпотиреоз. Згідно з останніми епідеміологічними даними 4,7% мешканців Європи страждають на гіпотиреоз, переважно маючи субклінічну (4,11%) форму захворювання [1]. Статистичні звіти підкреслюють зростання поширеності гіпотиреозу: в США цей показник збільшився з 9,5% у 2012 р. до 11,7% […]
Гіпомагніємія (гіпоМ; сироваткова концентрація Mg2+ <0,7 ммоль/л) є поширеним за цукрового діабету (ЦД) 2 типу явищем. У разі ЦД 2 типу гіпоМ трапляється приблизно в 10 разів частіше, ніж у загальній популяції, й асоціюється з інсулінорезистентністю (ІР), гіперглікемією, швидким прогресуванням діабету, а також зі зростанням ризику серцево-судинних подій і смертності. Епідеміологічні дослідження показують, що низький уміст магнію в раціоні та гіпоМ тісно асоціюються з розвитком серцевої недостатності, фібриляції передсердь, ішемічної хвороби серця, інсультів і мікроваскулярних ускладнень (рис.). Утім, доцільність застосування біологічних добавок Mg2+ за ЦД 2 типу дотепер не з’ясована, оскільки клінічні дослідження демонструють суперечливі результати.
Поширеність цукрового діабету (ЦД) значно зросла в усьому світі насамперед через збільшення захворюваності на ЦД 2 типу, підвищення рівня життя. Нині хворі на ЦД живуть довше, ніж у додіалізну еру. Прогнозується збільшення кількості дорослих хворих на ЦД 2 типу до 642 млн до 2040 р. Зростання середньої чисельності пацієнтів із ЦД провокує розвиток діабетичної хвороби нирок; у майбутньому очікується значне збільшення її поширеності разом із великим соціально-економічним тягарем [1, 2]. Діабетична хвороба нирок уражає майже 20-40% хворих на ЦД, провокуючи розвиток термінальної хронічної ниркової недостатності (ТХНН), що робить її глобальною проблемою для громадського здоров’я зі значною захворюваністю та смертністю.
Інсуліноми є одним із найчастіше діагностованих підтипів функціональних нейроендокринних пухлин. Зазвичай діаметр інсуліном не перевищує 3 см, однак у літературі описано 44 випадки гігантських інсуліном із діаметром більш ніж 9 см. Патофізіологія гігантських інсуліном залишається нез’ясованою, проте ймовірний їхній зв’язок із множинною ендокринною неоплазією 1 типу (MEN1), спорадичними соматичними мутаціями в гені YY1, а також можливим переходом об’ємних нефункціональних нейроендокринних пухлин підшлункової залози до функціонального фенотипу. Великі інсуліноми зазвичай є більш злоякісними й інвазивними. У цьому матеріалі описано клінічний випадок неметастазувальної інсуліносекретувальної гігантської нейроендокринної пухлини підшлункової залози (PanNET) у 38-річної пацієнтки, а також подано сучасну інформацію щодо патогенезу, діагностики та лікування гігантських інсуліном.
У клінічній практиці лікарі нерідко зосереджуються на негайному ефекті фармакопрепаратів: наприклад, глюкозознижувальні препарати знижують уміст цукру в крові протягом кількох годин після вживання. Проте було з’ясовано, що періоди перебування в стані еуглікемії мають довготривалі переваги, а періоди перебування в стані гіперглікемії – довготривалі негативні наслідки (Folz R., Laiteerapong N., 2021). Великі рандомізовані контрольовані дослідження продемонстрували, що всупереч очікуванням лікарів і науковців інтенсивний глікемічний контроль не забезпечує пропорційного лінійного зниження кількості макроваскулярних подій (Lipska K.J., Laiteerapong N., 2019). Причиною цього парадоксу вважають метаболічну пам’ять, або ефект пам’яті (metabolic memory, legacy effect), – стійкий ризик ускладнень навіть після досягнення задовільного контролю глікемії внаслідок попередніх гіперглікемічних епізодів (Natarajan R., 2021).
