Хронічний риносинусит (ХРС) є одним з найпоширеніших хронічних захворювань, що характеризується запаленням пазух і слизової оболонки носа протягом принаймні 12 тижнів поспіль. ХРС стає дедалі поширенішим у первинній медичній допомозі та практиці оториноларингології. Розрахункова поширеність ХРС коливається від 5,5% у Бразилії до 28% в Ірані, 8% у Китаї, 11% у Південній Кореї, від 4,8 до 12% у США та 16% у Нідерландах, зважаючи лише на епідеміологічні критерії оцінювання симптомів Європейського погоджувального документа щодо лікування риносинуситу та поліпів носа (EPOS). ХРС спричиняє значне навантаження на суспільство й систему охорони здоров’я з погляду прямих і непрямих витрат [1].
IgE-опосередкована харчова алергія є одним з найпоширеніших алергічних захворювань у дітей і може призводити до небезпечних для життя ускладнень. Пероральна імунотерапія демонструє перспективність як у дослідах, так і на практиці, однак її застосування потребує спеціалізованих умов і кваліфікованого медичного супроводу. Тож наразі сувора елімінаційна дієта залишається основним підходом до лікування більшості дітей з харчовою алергією. Інтенсивний розвиток сучасних методів імунологічних і генетичних досліджень дає змогу глибше вивчати імунні процеси, що лежать в основі алергії, а також зміни імунних реакцій, що відбуваються в процесі пероральної імунотерапії. У цьому матеріалі викладено першу частину ґрунтовного огляду літератури, метою якого була систематизація свіжих наукових даних про нові механізми патогенезу харчової алергії в дітей з акцентом на особливості імунітету, пов’язані з розвитком і тяжкістю алергічних реакцій.
Респіраторні інфекції (РІ) є важливою проблемою охорони здоров’я із серйозними клінічними й економічними наслідками. Бронхіальна астма вражає понад 300 мільйонів людей у світі й асоціюється з підвищеною схильністю до рецидивних РІ. Переважна більшість РІ в цій когорті зумовлена різними підтипами риновірусів людини (HRV), аденовірусів (HAdV), коронавірусів (наприклад, SARS-CoV-2), вірусів грипу (IFV) та респіраторно-синцитіальних вірусів (RSV). Бактеріальні патогени, особливо в разі синуситу або пневмонії, також відіграють вирішальну роль у загостренні РІ.
Реакції гіперчутливості (РГ) на нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) класифікують як негайні (або гострі) й уповільнені. Негайні реакції виникають протягом кількох годин (≤6 годин) після впливу препарату, тоді як уповільнені – протягом >6 годин. Негайні реакції на НПЗП поділяють на чотири клінічні типи: респіраторне захворювання, що загострюється під дією НПЗП (РЗЗДН), шкірне захворювання, що загострюється під дією НПЗП (ШЗЗДН), НПЗП-індукована кропив’янка / ангіоневротичний набряк (НІКА) й індукована одним конкретним НПЗП кропив’янка / ангіоневротичний набряк / анафілаксія (І1НКАА). На відміну від останнього, тип НІКА стосується реакцій на ≥2 НПЗП, які належать до різних хімічних груп (табл. 1). Однак у деяких пацієнтів з НІКА можуть залучатися дві системи органів (як-от шкіра та дихальні шляхи, шкіра та шлунково-кишковий тракт). Такі реакції називають «змішаними» та визначають їх як «легкі» анафілактичні реакції. У педіатрії цей тип реакції є визнаним станом – НПЗП-індукована кропив’янка / ангіоневротичний набряк / анафілаксія (НІКАА). Цю абревіатуру запропоновано поширити на дорослих, і вона використана в цій статті замість НІКА.
За результатами провокаційних досліджень, зниження температури довкілля суттєво посилює симптоми алергічного риніту (АР) [1]. У холодну пору року пацієнти частіше стикаються з вираженими респіраторними проявами, що обмежують їхню фізичну активність, знижують працездатність і змушують уникати перебування на відкритому повітрі. Такий вплив холоду на якість життя осіб з АР потребує ефективного та зручного терапевтичного підходу.
Кропив’янка є глобальною й актуальною проблемою клінічної практики. Це дерматологічний стан з раптовою появою сверблячих червоних опуклих пухирів або нерівностей на шкірі. Висипання можуть з’являтися на будь-якій ділянці тіла та відрізнятися за розміром і формою, часто зумовлюють дискомфорт і страждання в пацієнтів. Окрім фізичних симптомів, кропив’янка може суттєво впливати на якість життя пацієнтів, їхній соціальний і психологічний добробут, тривожність і проблеми зі сном. Глобальний тягар кропив’янки викликає дедалі більше занепокоєння останніми роками, що пов’язано з її високою поширеністю й потенціалом спричиняти тяжкі алергічні реакції та навіть анафілаксію [1].
Хронічний психологічний стрес протягом тривалого часу пов’язують з алергічними хворобами в клінічній практиці. Багато алергічних захворювань вважалися психосоматичними, а їхній перебіг – тяжчим у пацієнтів з високим рівнем психосоціального напруження.
Стаття у форматі PDF Автор: Наталія Володимирівна ЧЕРНЮК, докторка медичних наук, професорка, завідувачка кафедри внутрішньої медицини № 1, клінічної імунології та алергології ім. акад. Є.М. Нейка Івано-Франківського національного медичного університету Розрізняють такі підтипи хронічної кропив’янки: 1) хронічна спонтанна кропив’янка (ХСК) – спонтанна поява пухирів та/або ангіоневротичного набряку (АНН) тривалістю понад 6 тижнів, спричинена відомими чи […]
Йодовмісні контрастні засоби (ЙКЗ) широко використовуються в сучасній діагностичній візуалізації, особливо при КТ-дослідженнях. Хоча перехід на низькоосмолярні засоби (НОКЗ) значно знизив частоту гострих реакцій, питання премедикації та лікування побічних ефектів залишаються актуальними через розбіжності між практичними настановами в алергології/імунології та радіології, європейськими й північноамериканськими рекомендаціями. Для вирішення цих суперечностей було створено спеціальну багатодисциплінарну робочу групу експертів. У матеріалі розглядаються ключові зміни та питання, що лишаються проблемними до сьогодні.
Консенсусний документ був розроблений міжнародною експертною групою під егідою проєкту GA²LEN і містить основні положення щодо сучасного розуміння, діагностики та лікування анафілаксії. Звіт є результатом співпраці 46 експертів, представників 31 медичної та 15 пацієнтських організацій і має на меті уніфікувати підходи до діагностичних критеріїв анафілаксії, покращити її розпізнавання в різних клінічних умовах.
Атопічний дерматит (АД) – це поширене захворювання шкіри, котре вражає близько 20% дітей раннього віку та 3-5% дорослих. Патогенез АД є складним й охоплює як генетичні, так і екологічні чинники ризику. АД притаманний вагомий системний запальний компонент, який може спричиняти розвиток таких коморбідних станів, як серцево-судинні хвороби.
Медикаментозна алергія залишається актуальною проблемою та потребує постійного оновлення підходів до діагностики й лікування. Відсутність уніфікованих протоколів ведення пацієнтів з реакціями гіперчутливості до лікарських засобів (РГЛЗ) ускладнює надання медичної допомоги.
Тучні клітини (ТК) були вперше описані в ХІХ столітті. Відтоді наші знання про їхню будову, функції й участь у патологічних процесах істотно розширилися [23, 27, 41, 42, 50]. Протягом останніх десятиліть сформувалося уявлення про низку хвороб, що пов’язані з біологією та функціонуванням ТК, які виступають основними ефекторами алергічних реакцій.
