Ожиріння є значним чинником ризику громадського здоров’я в усьому світі, оскільки асоціюється з метаболічною дисрегуляцією: інсулінорезистентністю, артеріальною гіпертензією, дисліпідемією й атеросклерозом. Наріжним каменем лікування ожиріння й асоційованих із ним метаболічних чинників є обмеження калорійності раціону (ОКР) без розвитку мальнутриції. Відомо, що тривале ОКР зменшує масу тіла та подовжує очікувану тривалість життя. Крім того, в осіб з ожирінням ОКР зменшує кардіоваскулярний ризик, підвищує чутливість до інсуліну та покращує функцію мітохондрій. Однак реальна практика свідчить, що тривало дотримуватися ОКР досить складно.
Стаття у форматі PDF Переклав і адаптував д-р мед. наук Костянтин Бобришев За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, в Європі надлишкова маса тіла й ожиріння уражають майже 60% дорослих осіб і близько третини дітей. За своєю поширеністю ці стани посідають четверте місце після таких факторів ризику неінфекційних хвороб, як підвищення артеріального тиску, дієтичні чинники та […]
Метаболічну дисфункцію розглядають як надзвичайно важливий чинник ризику розвитку та прогресування захворювань печінки. Саме метаболічна дисфункція вважається наріжним каменем стеатотичної хвороби печінки (СХП), СХП, асоційованої з метаболічною дисфункцією (СХПМД), СХПМД з уживанням високих доз алкоголю (МетАХП). Сучасні погляди на лікування СХП, СХПМД потребують пошуку нових рішень в організації лікування пацієнтів, у тому числі застосуванні комплексного підходу з обов’язковою корекцією метаболічних ризиків. Корекція одного із зовнішніх чинників ризику СХПМД – дефіциту адеметіоніну – за допомогою препарату Гептрал® є ефективним способом покращення стану пацієнтів із внутрішньопечінковим холестазом (ВПХ), поліпшення біохімічних показників і стану печінки за даними ультразвукового дослідження.
Відповідно до звіту Всесвітньої організації охорони здоров’я (2019) на розлади зору страждають понад 1 млрд людей з усього світу. Наростає також і кількість осіб із частковою чи повною сліпотою, половина випадків якої є наслідком катаракти та порушень рефракції. Діабетична ретинопатія (ДР) є основною причиною сліпоти серед пацієнтів працездатного віку, а вікова макулярна дегенерація (ВМД) – серед пацієнтів похилого віку. На початкових фазах багатьом хворобам ока можна запобігти, передусім завдяки правильному харчуванню та підвищенню рівня фізичної активності (ФА). Літературні дані свідчать, що висока поширеність глаукоми, ВМД і ДР асоціюється з низьким рівнем ФА. Спостерігається також зв’язок між способом харчування та зором; основними дослідженнями з цього питання є AREDS (Age-Related Eye Disease Study – «Дослідження хвороб ока, асоційованих із віком») і AREDS2.
В осіб із цукровим діабетом (ЦД) та ожирінням спостерігається вищий ризик серцево-судинних захворювань (ССЗ) і смерті від будь-яких причин, аніж у осіб без ЦД. У зв’язку із цим перед лікарями постає питання стратифікації ризику в таких пацієнтів, для чого запропоновано застосовувати натрійуретичні пептиди (НУП). НУП виступають маркерами міокардіального стресу, які використовуються для діагностики, оцінки тяжкості та прогнозування перебігу серцевої недостатності (СН) (Januzzi J.L. et al., 2006; Bozkurt B. et al., 2021).
Стаття у форматі PDF Переклала й адаптувала д-р мед. наук Лариса Стрільчук Ожиріння, що станом на тепер уражає 14,4 млн дітей і підлітків, є одним із найпоширеніших хронічних захворювань у педіатрії. Причинами ожиріння виступає низка генетичних, фізіологічних, соціоекономічних чинників і факторів довкілля. Ці рекомендації Американської академії педіатрії (AAP) є першими клінічними керівними вказівками, які описують […]
Стаття у форматі PDF Автор: Любов Костянтинівна СОКОЛОВА, доктор медичних наук, керівниця відділу діабетології ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України» (м. Київ) Цукровий діабет (ЦД) – це хронічне метаболічне захворювання, що характеризується підвищеним рівнем глюкози в крові та недостатнім виробленням або активністю інсуліну. ЦД є сьомою за поширеністю причиною смерті […]
Стаття у форматі PDF Підготувала канд. мед. наук Ольга Королюк На сьогодні з’являється дедалі більше повідомлень про нескелетні ефекти вітаміну D, адже його рецептори є в більшості клітин організму (рис. 1), зокрема й у ендокринній системі [1, 2]. Обговорюється роль вітаміну D у патофізіології автоімунної патології щитоподібної залози (ЩЗ), гіперпаратиреозу, патології надниркових залоз, цукрового діабету […]
Поширеність гіпотиреозу (гіпоТ) у загальній популяції США становить 0,3-3,7%, Європи – 0,2-5,3%. За підрахунками експертів, 12% дорослого населення світу мають субклінічний гіпоТ. Нерідко діагностика та лікування гіпоТ пов’язані з невирішеними проблемами, що, зокрема, пояснюється неспецифічністю симптомів (набір маси тіла, втомлюваність). Іншою причиною субоптимального ведення цих пацієнтів може бути недостатня увага до субклінічного гіпоТ, за якого спостерігаються підвищений уміст тиреотропного гормону (ТТГ) і нормальна концентрація вільного тироксину (вТ4). Складним питанням біохімічного моніторингу перебігу гіпоТ є також непевність щодо оптимального діапазону рівнів ТТГ і вТ4 під час гормонозамісної терапії (ГЗТ), а також щодо того, чи відображають плазмові концентрації цих показників уміст тиреоїдних гормонів на тканинному рівні. У цьому огляді представлено дані щодо інтерпретації симптомів гіпоТ у різних клінічних сценаріях.
