У світлі зростання поширеності цукрового діабету (ЦД) наукове співтовариство зосереджує свою увагу на розвитку інтегрованих моделей управління захворюванням, які враховують широкий спектр впливу екологічних, генетичних, епігенетичних, біохімічних і соціально-економічних факторів (Davies, 2018). Сучасні рекомендації щодо лікування ЦД вже не спираються на колишню традиційну глюкозоцентричну модель на користь багатофакторного підходу, що, своєю чергою, відкриває ширші можливості для індивідуалізації лікування, спрямованого, зокрема, на мінімізацію виникнення гіпоглікемії, контроль серцево-судинних факторів ризику та маси тіла (Gaede, 2008; Hunt, 2017). Отже, стратегія застосування комбінованої терапії ЦД 2-го типу не лише чинитиме вплив на безпосередні патогенетичні ланки розвитку та прогресування захворювання, але й виявлятиме додаткові плейотропні ефекти (Perry, 2020; Doyle-Delgado, 2020).
Печінка – динамічний ендокринний орган – активно взаємодіє з іншими органами й системами та включається в низку метаболічних, ендокринних і гормональних сигнальних шляхів (Nobili V. et al., 2013). Печінка є найбільшою травною залозою людини та провідним центром метаболізму, який підтримує життєдіяльність людини, регулюючи обмін білків, жирів, вуглеводів, вітамінів і гормонів, а також секретуючи/екскретуючи жовч і розщеплюючи токсини. Однак у зв’язку з несприятливими змінами довкілля та способу життя населення планети кількість хвороб печінки продовжує зростати рік у рік. Чинниками, які спричиняють гепатологічні захворювання, є вплив хімікатів і ліків, вірусні інфекції, зловживання алкоголем, неправильне харчування, порушення кислотно-лужного балансу травного тракту тощо. Станом на сьогодні хвороби печінки вірусного, медикаментозного, метаболічного й алкогольного ґенезу є однією з найпоширеніших груп захворювань у всьому світі (Wang C. et al., 2021).
За результатами проведеного в Європі дослідження SHIP-Trend, поширеність помірного-тяжкого синдрому обструктивного апное уві сні (СОАС) у загальній популяції становить 30% серед чоловіків і 13% серед жінок [1]. Інтермітивна гіпоксія, зумовлена СОАС, призводить до низки несприятливих змін, які підвищують ризик смерті, серцево-судинних подій, легеневих, нейрокогнітивних та інших ускладнень [2]. Ендокринні розлади асоціюються з високою частотою СОАС [3]. У цьому огляді обговорюються клінічна значущість СОАС, двобічні зв’язки між СОАС та ендокринними розладами, сучасні підходи до лікування з акцентом на мультидисциплінарний підхід.
Ренін-ангіотензин-альдостеронова система (РААС) є ключовою вазоактивною системою в регуляції артеріального тиску та функцій серця, судин і нирок. Із хронічною гіперактивацією РААС асоціюються застійна серцева недостатність, системна артеріальна гіпертензія, хронічна хвороба нирок, тому РААС розглядають як важливу терапевтичну мішень (Jia et al., 2018) і наріжний камінь лікування хвороб, асоційованих із жорсткістю артерій (Laurent et al., 2021). Усі блокатори РААС (інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту, блокатори рецепторів ангіотензину ІІ й антагоністи альдостерону) зменшують жорсткість артерій (Li et al., 2020; Mahmud and Feely, 2002, 2004; Shahin et al., 2012). Пригнічення РААС сприяє зменшенню запалення, фіброзу, окисного стресу та судинного ремоделювання завдяки вивільненню оксиду азоту (NO), простацикліну, брадикініну та гіперполяризувальних факторів ендотеліального походження (Pacurari et al., 2014), сповільнюючи судинне старіння
Левотироксин (L-тироксин) є одним із найбільш призначуваних ліків у світі й основним засобом лікування гіпотиреозу [1, 2]. Він є синтетичним аналогом гормону щитоподібної залози тироксину та його лівообертальним оптичним ізомером. L-тироксин має цілу низку переваг завдяки зручності застосування, економічності тощо. Водночас відомо, що його біодоступність може змінюватися деякими іншими лікарськими засобами, а також продуктами харчування, що передбачає надання пацієнтам відповідних рекомендацій.
Протягом останніх років лікування цукрового діабету (ЦД) 2-го типу значно прогресувало, але численні небезпечні інвалідизувальні ускладнення досі залишаються поширеними. Концепцію ремісії було вперше впроваджено в діабетологію у ХХІ столітті, однак її застосування потребує подальшого вивчення та переосмислення.
Стаття у форматі PDF Підготувала канд. мед. наук Ольга Королюк Цукровий діабет (ЦД) вважається найбільшою глобальною епідемією XXI ст. через значну поширеність, що швидко й неухильно зростає. За оцінками Міжнародної федерації діабету (IDF), у 2021 р. кількість людей із діабетом у світі досягла 537 млн; за прогнозами, до 2030 р. ця цифра сягне 643 млн, […]
Останніми роками цукровий діабет (ЦД) перетворився з медичної проблеми, пов’язаної з порушенням обміну речовин, на складне захворювання з потенційними наслідками, які виходять далеко за межі глікемічного контролю [1]. Оскільки поширеність ЦД продовжує зростати в усьому світі, дедалі більше досліджень висвітлюють його потенційний вплив на когнітивні функції (КФ) [2]. ЦД, що характеризується нездатністю організму ефективно регулювати рівень глюкози в крові, добре відомий асоційованими з ним ускладненнями, включаючи серцево-судинні захворювання, нейропатію та ретинопатію [3]. Проте його потенційний вплив на когнітивні здібності менш досліджений. Порушення КФ, яке охоплює дефіцит пам’яті, уваги, мови та виконавчих функцій, являє собою значну проблему для хворих, їхніх родин і медичних працівників [4].
Цукровий діабет (ЦД) являє собою надзвичайно поширене захворювання, від якого тільки в Австралії страждають майже 1,3 млн осіб [1]. ЦД 1-го типу, що характеризується дефіцитом інсуліну, потребує інсулінотерапії за допомогою щоденних ін’єкцій або інсулінової помпи. ЦД 2-го типу, в основі якого лежить інсулінорезистентність, лікується за допомогою корекції способу життя та в більшості випадків за допомогою ліків. Інші форми ЦД, включаючи гестаційний діабет, медикаментозно-індукований і ЦД типу 3c (екзокринна недостатність підшлункової залози), також часто трапляються в загальній практиці. Досягнення цільового рівня глікемії має вирішальне значення для зниження ризику ЦД-асоційованих ускладнень, які мають значний негативний вплив на здоров’я та добробут людей, що живуть із ЦД.
Стаття у форматі PDF Підготувала канд. біол. наук Олександра Демецька Йод є мікроелементом, необхідним для продукції гормонів щитоподібної залози (ЩЗ), які регулюють обмін речовин, ріст і розвиток, тоді як його дефіцит може негативно вплинути на фізичний, неврологічний та інтелектуальний статуси [10, 11]. Незважаючи на те що належне споживання йоду під час вагітності є загальновизнаним [12-14], […]
