Ожиріння визначають як надмірне або аномальне накопичення жирової тканини в організмі центрально та підшкірно, що супроводжується ризиками для здоров’я. Протягом минулих декад поширеність ожиріння зростала з величезною швидкістю, чинячи навантаження на світову економіку. Історично ожиріння визначали як підвищення маси тіла щонайменше на 20% від ідеальної маси тіла. У сучасному світі ожиріння діагностується та класифікується лише на підставі визначення індексу маси тіла (ІМТ), що розраховують як масу тіла в кілограмах, поділену на зріст у метрах, піднесений до квадрату. Отже, маса тіла вважається нормальною при ІМТ 18,5-24,9 кг/м2, надлишкова маса тіла (НМТ) діагностується при ІМТ у межах 25-29,9 кг/м2, а ожиріння – при ІМТ ≥30 кг/м2. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, у 2017 р. налічувалося майже 2 млрд дорослих з НМТ, понад 600 млн з яких мали ожиріння. В Америці поширеність ожиріння зросла з 6,8% у 1980 р. до 22,4% у 2019 р., а в Європі – з 8,4% у 1980 р. до 20% у 2019 р.
Рослинні дієти набувають дедалі більшої популярності завдяки їхній користі для здоров’я, а останнім часом і завдяки позитивному впливу на довкілля. Проспективні дослідження демонструють, що дотримання вегетаріанської дієти пов’язане зі зниженим ризиком розвитку серцево-судинних захворювань (ССЗ), діабету, артеріальної гіпертензії, деменції та раку. При цьому варто зважати, що не всі продукти рослинного походження однаково корисні.
Субклінічний гіпотиреоз (СГіпо) являє собою початкову стадію дефіциту тиреоїдних гормонів, за якої рівень вільного тироксину (вТ4) перебуває на нижній межі нормального референтного діапазону, а рівень тиреотропного гормону (ТТГ) перевищує межі норми. СГіпо розвивається в 4-20% дорослого населення й частіше трапляється в країнах із достатнім споживанням йоду. Близько 75% пацієнтів мають легку форму захворювання з умістом ТТГ у межах 4,5-6,9 мМО/л. У таких пацієнтів СГіпо може бути зворотним і не потребувати лікування в безсимптомних осіб без серцево-судинних чинників ризику та в невагітних жінок. Приблизно у 20% дорослих пацієнтів із СГіпо відзначається помірний дефіцит тиреоїдних гормонів, що характеризується рівнем ТТГ у межах 7,0-9,9 мМО/л, і лише 5% пацієнтів мають тяжку форму дисфункції зі значенням ТТГ ≥10 мМО/л. Помірний і тяжкий СГіпо асоціюються з підвищеним ризиком прогресування до маніфестного захворювання.
Хронохарчування – галузь епідеміології харчування, що розглядає складні зв’язки між часовими моделями харчування, циркадними ритмами й метаболічним здоров’ям, тобто вивчає вплив часу прийому їжі на збереження здоров’я та ризик розвитку хронічних захворювань. Час споживання їжі відносно циркадних добових ритмів особливо важливий для збереження кардіометаболічного здоров’я (КМЗ). За даними досліджень, на здоров’я метаболізму впливають не лише кількість та якість харчового раціону, а й час, регулярність і розподіл енергії між прийомами їжі впродовж доби та з дня на день. Особливості хронохарчування визначаються екологічними, культурними й фізіологічними чинниками, особистими вподобаннями та способом життя, котрі не тільки змінюють харчову поведінку, а й асоціюються з ожирінням, цукровим діабетом (ЦД) 2-го типу, метаболічним синдромом і серцево-судинними захворюваннями (ССЗ).
Стаття у форматі PDF Переклала й адаптувала д-р мед. наук Лариса Стрільчук Прихильність до вестернізованого типу харчування асоціюється з підвищеним ризиком розвитку хронічної хвороби нирок (ХХН). Цей зв’язок пояснюється, зокрема, розвитком інсулінорезистентності, метаболічного синдрому, цукрового діабету (ЦД), артеріальної гіпертензії (АГ). Підраховано, що >90% випадків ЦД 2-го типу та >65% випадків АГ – двох основних причин […]
Левотироксин (L-тироксин) є одним із найбільш призначуваних ліків у світі й основним засобом лікування гіпотиреозу [1, 2]. Він є синтетичним аналогом гормону щитоподібної залози тироксину та його лівообертальним оптичним ізомером. L-тироксин має цілу низку переваг завдяки зручності застосування, економічності тощо. Водночас відомо, що його біодоступність може змінюватися деякими іншими лікарськими засобами, а також продуктами харчування, що передбачає надання пацієнтам відповідних рекомендацій.
Відповідно до звіту Всесвітньої організації охорони здоров’я (2019) на розлади зору страждають понад 1 млрд людей з усього світу. Наростає також і кількість осіб із частковою чи повною сліпотою, половина випадків якої є наслідком катаракти та порушень рефракції. Діабетична ретинопатія (ДР) є основною причиною сліпоти серед пацієнтів працездатного віку, а вікова макулярна дегенерація (ВМД) – серед пацієнтів похилого віку. На початкових фазах багатьом хворобам ока можна запобігти, передусім завдяки правильному харчуванню та підвищенню рівня фізичної активності (ФА). Літературні дані свідчать, що висока поширеність глаукоми, ВМД і ДР асоціюється з низьким рівнем ФА. Спостерігається також зв’язок між способом харчування та зором; основними дослідженнями з цього питання є AREDS (Age-Related Eye Disease Study – «Дослідження хвороб ока, асоційованих із віком») і AREDS2.
Клінічний випадок: початок
Мері, офісна працівниця віком близько 45 років, звернулася до лікаря, щоб обговорити результат її перорального тесту толерантності до глюкози, оскільки її попередні скринінгові обстеження виявили підвищення вмісту глюкози натще. Лікар пояснив пацієнтці, що в неї цукровий діабет (ЦД) із глікованим гемоглобіном (HbA1c) на рівні 7,5%, і порадив їй розпочати приймати метформін. Мері не хотіла приймати фармакопрепарати й запитала, що вона може змінити у своєму харчуванні, щоби досягти контролю рівня цукру. Вона також поцікавилася методом інтервального харчування, оскільки прочитала, що цей метод підходить для осіб із ЦД.
Інтервальне харчування (ІХ), або інтервальне годування (ІГ), являє собою підхід до корекції харчування, в якому щоденний прийом калорій обмежується постійним 8-10-годинним вікном
Протягом останніх двох десятиліть значна увага вчених прикута до кишкової мікробіоти (КМ). Нині КМ вважається важливим модулятором фізіології організму хазяїна (ОХ), який здатний спричиняти розвиток захворювань у людей. КМ можна розглядати як ендокринний орган, що метаболізує поживні речовини раціону й виробляє численні метаболіти. Ці метаболіти можуть всмоктуватися та впливати на рецептори багатьох органів, включаючи кишківник, печінку, коричневу й білу жирову тканину, центральну нервову систему. Більшість таких важливих метаболічних захворювань (МЗ), як ожиріння, цукровий діабет (ЦД) 2 типу, серцево-судинні захворювання (ССЗ), стеатоз печінки, модулюється мікробними продуктами та метаболітами; доказові дані підтверджують важливу роль КМ у виникненні цих захворювань. У цій статті розглянуто, яким чином мікробіота з’являється в організмі під час народження, розвивається та функціонує як складна мікробна екосистема; обговорюються зміни бактеріального складу кишківника при різноманітних МЗ.
