Неонатальний тяжкий первинний гіперпаратиреоз (НТПГПТ) – це надзвичайно рідкісне автосомно-рецесивне захворювання, що потребує високого рівня підозри. Немовлята з цією патологією мають тяжку гіперкальціємію, яка загрожує життю, що потребує адекватного медикаментозного лікування з подальшим хірургічним утручанням.
Пролактиноми є найпоширенішим підтипом аденом гіпофіза й одним із провідних етіологічних факторів, відповідальних за аменорею та безпліддя в жінок. Основний терапевтичний підхід передбачає використання агоністів дофаміну, які ефективно відновлюють фертильність. У разі мікропролактином імовірність симптоматичного збільшення пухлини під час вагітності надзвичайно низька та становить лише 2,4%. Представлено клінічний випадок мікропролактиноми, яка збільшилася під час вагітності внаслідок апоплексії пухлини гіпофіза.
У літературі описано вкрай мало випадків коморбідності функціональної фолікулярної карциноми щитоподібної залози (ФКЩЗ) та хвороби Ґрейвса (дифузний токсичний зоб, або Базедова хвороба). Всупереч попереднім переконанням, наявність хвороби Ґрейвса негативно впливає на ФКЩЗ.
Лихоманка невідомого походження є поширеною медичною проблемою. Зазвичай вважається, що гарячка має інфекційну або запальну етіологію. Ендокринні причини є рідкісними, але доволі добре задокументованими. Лихоманкою можуть проявлятися такі ендокринні розлади, як гіпертиреоз, підгострий тиреоїдит, карциноїдний синдром і феохромоцитома. Порушення стійкості до інфекції часто призводить до лихоманки при цукровому діабеті та синдромі Кушинга. Крім того, лихоманка може бути побічним ефектом засобів медикаментозної терапії ендокринної патології. Підвищення обізнаності щодо таких клінічних асоціацій може допомогти у швидкій діагностиці та лікуванні цих небезпечних станів.
Ожиріння є складним захворюванням, яке впливає на особисте, фізичне, психічне та соціальне здоров’я й пов’язане з низькою якістю життя. Пацієнти з ожирінням можуть мати супутні хвороби: діабет, гіпертонію, жирову дистрофію печінки, остеоартрит, обструктивне апное сну та рак, а також депресію, тривогу, розлади харчової поведінки. Крім того, пацієнти можуть відчувати соціальну стигматизацію. На ожиріння впливають індивідуальні, соціально-економічні, культурні й екологічні чинники. Здоровий спосіб життя, що включає рослинну дієту, фізичну активність, боротьбу зі стресом, якісний сон, соціальні зв’язки й уникнення ризикованих речовин, може як запобігати, так і лікувати ожиріння завдяки модифікації чинників ризику. Лікування ожиріння може бути доповнене фармакологічними або хірургічними втручаннями.
Менопауза – це стан, який визначається ретроспективно, через 12 місяців після повного припинення менструацій, і виникає внаслідок зниження продукції гормонів яєчників. Наразі медіана віку настання менопаузи в США становить 52 роки, а середній віковий діапазон – 45-55 років. Починаючи з пізнього репродуктивного періоду в жінок відбувається прогресивний перехід до останньої менструації та менопаузи. Цей перехід має назву перименопаузального періоду й характеризується нерегулярністю менструального циклу, появою вазомоторних симптомів (ВМС), розладів сну, генітоуринарним синдромом, а також підвищеним ризиком серцево-судинних захворювань, метаболічного синдрому, остеопорозу та деяких злоякісних пухлин.
Цукровий діабет (ЦД) 1-го типу та міастенія – це автоімунні хвороби, поєднання котрих є дуже рідкісним. У літературі знайдено опис декількох випадків, коли діагноз ЦД 1-го типу встановлено до або одночасно з діагнозом міастенії. Це перший опис, коли в дівчинки спочатку діагностовано міастенію, а через 7 років – ЦД 1-го типу.
Стаття у форматі PDF Підготувала канд. мед. наук Тетяна Можина 27 липня на платформі School of Innovative Medicine відбувся вебінар із серії Case Challenge під назвою «Поліморбідний пацієнт у практиці гастроентеролога». Розбір тяжкого клінічного випадку став приводом для зустрічі в студії одразу трьох провідних спеціалістів: завідувачки гастроентерологічного відділення Центру інноваційних медичних технологій (ЦІМТ) НАН України, […]
Інсуліноми є одним із найчастіше діагностованих підтипів функціональних нейроендокринних пухлин. Зазвичай діаметр інсуліном не перевищує 3 см, однак у літературі описано 44 випадки гігантських інсуліном із діаметром більш ніж 9 см. Патофізіологія гігантських інсуліном залишається нез’ясованою, проте ймовірний їхній зв’язок із множинною ендокринною неоплазією 1 типу (MEN1), спорадичними соматичними мутаціями в гені YY1, а також можливим переходом об’ємних нефункціональних нейроендокринних пухлин підшлункової залози до функціонального фенотипу. Великі інсуліноми зазвичай є більш злоякісними й інвазивними. У цьому матеріалі описано клінічний випадок неметастазувальної інсуліносекретувальної гігантської нейроендокринної пухлини підшлункової залози (PanNET) у 38-річної пацієнтки, а також подано сучасну інформацію щодо патогенезу, діагностики та лікування гігантських інсуліном.