Шедевр, або Iсторія хвороби На що хворіють герої відомих картин?
Роботи митців крізь «медичні» окуляри роздивлялася Владислава Зінченко
Вишукана галерея, закутками якої таємничо ковзають сонячні промені, – замість галасливих студентських аудиторій. Діагностика за допомогою штрихів на полотні, відтінків фарб, специфічних деталей скульптур, а не показників аналізів чи томограми. Нині спосіб виявлення патологій у героїв картин й інших артоб’єктів шляхом візуального аналізу часто використовують і як метод дистанційного навчання майбутніх лікарів, і як розважальний тест для перевірки професійних навичок. Де ж межа між специфікою зовнішності й ознакою хвороби? Розгляньмо анатомічні особливості людей, мимоволі зафіксовані художниками різних епох, що є ключем до медичних таємниць, не останнє місце серед яких посідає ендокринна патологія.
Вивчення ликів на старовинних іконах дає змогу стверджувати, що надзвичайно поширеним було збільшення щитоподібної залози. Ба більше, такий стан вважали нормою. Рясніють зображеннями осіб із зобом і полотна періодів Ренесансу та класицизму, коли хвороби щитоподібної залози домінували серед інших видів ендокринопатій.
У 1911 році данський лікар Ганс Крістіан Грам виявив ознаки гіпертиреозу в мармуровій голові римлянки, розміщеній у Новій гліптотеці Карлсберга в Копенгагені. Ймовірно, це один із перших прикладів клінічної діагностики ендокринного захворювання в древньої статуї.
Прояви деяких ендокринних розладів, неочевидні симптоми захворювань щитоподібної залози, зафіксовані на картинах, сприймалися (та продовжують сприйматися) глядачами й митцями як варіант норми чи особливий тип краси.
Нещодавно британський професор нейроестетики Семір Зекі разом із колегами провів дослідження, в якому респонденти оцінювали картини за 10-бальною шкалою – від «найгарнішої» до «найпотворнішої».
За результатами опитування 360 осіб, найгарнішою визнали картину «Велика одаліска» Жана Огюста Домініка Енгра, а найпотворнішою – роботу «Соціальна інспекторка спить» Люсьєна Фрейда.
Картина Жана Огюста Домініка Енгра «Роже звільняє Анжеліку» – яскравий приклад того, що зоб оспівували як ознаку жіночої краси й «родючості». Анжеліку зображено із закинутою назад головою та шиєю; помітним є значне збільшення щитоподібної залози. «Як же ці молоді жінки з круглою шиєю й персиковим рум’янцем на щоках мене хвилюють!» – не приховував захоплення Енгр. Тобто художник помічав особливість шкіри молодих пацієнтів із гіпотиреозом (порушення метаболізму каротину та синтезу вітаміну А призводить до накопичення каротину в крові – каротинемії, зміни забарвлення шкіри), проте замість хрестоматійного медичного терміна «жовтяничний колір» описував її поетично – «персиковий рум’янець». Відомо, що згодом патологія щитоподібної залози призвела до драматичних наслідків: модель художника померла від задухи.
Картина Пітера Пауля Рубенса XVII століття «Портрет Сюзанни Фоурмент» уособлює образ прекрасної фламандської панянки. Художник підтримував дружні стосунки із сім’єю дівчини, вона часто позувала йому як модель. Незважаючи на привабливість, численні симптоми, зокрема збільшення шиї, хворобливий блиск очей, легкий екзофтальм, дають змогу припустити гіпертрофію (зоб) і гіперфункцію щитоподібної залози.
Варто зауважити, що художники певним чином розмежовували еутиреоїдний і дифузний токсичний зоб. Перший вважали варіантом норми й (деколи) краси, тому чоловіків, жінок і дітей з еутиреоїдним зобом зображали часто. Водночас людей із дифузним токсичним зобом сприймали як гротескних персонажів, про що свідчать маски й ляльки італійського театру Сommedia dell’Аrte, ілюстрації книг, картина «Велика гротескна голова» Хосе де Рібери. Притаманні їм зовнішні зміни пояснювалися сучасниками епохи Відродження «негативним впливом темних сил, природи та гнівом Всевишнього».
Не оминали увагою митці й патологічні стани, пов’язані з дефіцитом/надлишком гормонів гіпоталамо-гіпофізарної системи, порушенням із боку репродуктивної системи, діабетом, метаболічним синдромом. Це помітно в широкому переліку художніх творів, серед яких «Меніни» Дієго Веласкеса і «Гном, що сидить» школи Гойя.
Яскравим прикладом є портрет 52-річної Магдалени Вентури з чоловіком і сином, виконаний Хосе де Ріберою. Інша назва полотна – «Бородата жінка». Магдалену вважали «великим дивом природи»: у віці 37 років у неї почали з’являтися волосся на грудях і густа борода; до того ж чоловіча зовнішність поєднувалася з фертильністю. Сучасні лікарі вважають, що Магдалена Вентура страждала на вірилізувальну пухлину яєчника. За наявності такої пухлини спостерігаються підвищення синтезу андрогенів; надмірна кількість термінального волосся на андрогенчутливих ділянках (верхня губа, грудна клітка, внутрішня поверхня стегон, спина та живіт); оволосіння за чоловічим типом.
На одній із картин придворний художник іспанського короля Карреньо де Міранда зобразив Євгенію Мартінес Валехо. Портрет 6-річної дівчинки вагою понад 70 кг став тогочасною сенсацією: його демонстрували на ярмарках і місцевих святкуваннях, на дівчинку задивлялися й відверто над нею насміхалися. Нині причину порушень із легкістю вдалося би встановити. Медики припускають, що героїня картини мала гіперкортицизм (синдром Кушинга), зумовлений тривалим впливом високих концентрацій стероїдів.
Проблему ожиріння, що, ймовірно, поєднується з метаболічним синдромом (порушенням обміну вуглеводів, ліпідів, пуринів; підвищенням рівня артеріального тиску та зниженням чутливості до інсуліну) ілюструють такі роботи, як «Портрет байкаря Крилова» Карла Брюллова, «Красуня» Бориса Кустодієва. Наслідками небезпечного тандему ожиріння й метаболічного синдрому є ішемічна хвороба серця, цукровий діабет. А ще абдомінальне ожиріння вказує на високий ризик розвитку порушень у репродуктивній сфері.
Не тільки ендокринологи, а й неврологи, хірурги, офтальмологи, лікарі інших спеціальностей полюбляють відшукувати «медичні» штрихи на відомих полотнах.
Рідкісне захворювання шкіри простежується в одного з персонажів картини Джозефа Райта «Експеримент із птахом у повітряному насосі», датованої 1768 роком. Шедевр епохи Просвітництва зображає захопленого вченого, який викачує повітря зі скляної камери з какаду всередині, намагаючись продемонструвати властивості вакууму. Особливу увагу привертає чоловік, розміщений праворуч від ученого: на обличчі та руках у нього – неприємний горбистий висип.
«Деталізація картини дає змогу зробити висновок, що характеристики висипань відповідають дерматоміозиту – запальному захворюванню, котре вражає м’язи та шкіру, – коментує лікар Хутан Ашрафян, що аналізував полотно. – Висипання на руках були відомі як папули Готтрона. Проте художник Джозеф Райт зафіксував захворювання задовго до того, як учені описали дерматоміозит у 1891 році, та зробив це надзвичайно чітко й точно. Я впевнений, що зображений персонаж дійсно страждав на дерматоміозит».
«Загадкову» хворобу героїні відомого витвору мистецтва – «Світ Христини» Ендрю Ваєта – верифікував дитячий невролог клініки Мейо Марк Паттерсон. Христина Олсон мала прогресивне порушення, внаслідок якого її здатність ходити погіршувалася. Місцеві жителі вважали, що дівчина страждає на поліомієліт, але цей діагноз так і не був підтверджений. Христина народилася в 1893 році, до масштабних спалахів поліомієліту в США.
У трирічному віці вона пересувалася, спираючись на зовнішній край ступні, проте поступово її кінцівки слабшали. У 20 років дівчина втратила здатність пересуватися. Імовірно, чутливість у кінцівках знизилася до критичного рівня: одного разу (на той час Христині виповнилося 50 років) жінка заснула біля плити, отримала тяжкий опік, але навіть не помітила цього.
Проаналізувавши анамнез і незручне положення центральної фігури на картині, вимушену позу, Марк Паттерсон заперечив, що причиною порушень є поліомієліт. «Симптоми цієї патології з часом демонструють тенденцію до покращення, а це суперечить досвіду Олсон. На мою думку, Христина мала хворобу Шарко – Марі – Тута: спадкове захворювання периферичних нервів, що супроводжується слабкістю й атрофією м’язів дистальних відділів кінцівок, деформацією стоп і кистей. Наразі воно трапляється майже у 2,8 млн людей у світі», – зазначив невролог.
Наступна картина не залишає байдужими ні поціновувачів мистецтва, ні дотичних до медицини людей. На відміну від більшості персонажів робіт епохи Ренесансу героїня полотна «Потворна герцогиня» авторства Квентіна Массейса виділяється гротескним й екстравагантним виглядом. Тривалий час роботу вважали карикатурою на жінок похилого віку, які будь-що прагнуть залишатися звабливими й бажаними; глузуванням над їхніми відчайдушними спробами зберегти молодість.
«Це вигадки!» – стверджує відомий британський онколог Майкл Баум, який регулярно влаштовує прогулянки зі студентами кімнатами Національної галереї Лондона. Він переконливо аргументує свою теорію: «Запалі очі, деформовані руки, непропорційна відстань між верхньою губою та носом жінки, викривлені ніздрі й інші риси – все свідчить на користь рідкісного захворювання кісток, а саме хвороби Педжета. Тож «Потворна герцогиня» – не сатиричне, а досить точне з медичного погляду зображення пацієнтки зі вказаною хворобою».
Творчий спадок художника Ель Греко вирізняється унікальним стилем й естетикою. Особливість його персонажів – неприродне подовження людського тіла. За однією з версій, воно пов’язане з порушенням зору автора, а саме прогресивним астигматизмом. За іншою – пояснюється дружніми стосунками художника з людьми, що хворіли на синдром Марфана. Класичними ознаками синдрому Марфана вважаються висока та струнка статура; непропорційно довгі руки, ноги та пальці; довга вузька голова; западання очей; маленька нижня щелепа (мікрогнатія) та пласкі вилиці (малярна гіпоплазія). Вони простежуються в багатьох персонажів Ель Греко: «Святий Себастьян», «Поклоніння пастухів» та ін.
Синдром Марфана є генетичним порушенням, що має автосомно-домінантний тип наслідування, супроводжується системним ураженням сполучної тканини. До характерних симптомів захворювання належать порушення зору, спричинені вивихом кришталика, та дефекти аорти.
Напевно, немає жодної хвороби, яку не передали би на своїх полотнах художники за допомогою пензлів і мазків. Сифіліс і артрит, моторошні епізоди епідемій чуми та туберкульозу, сліди насильницької смерті й результати інцесту в королівських династіях…
Аналіз шедеврів мистецтва, скульптури, графіки – своєрідна діагностична загадка для сучасних лікарів і цікава інтелектуальна вправа.
«Красиве й корисне», так би мовити.
Тому наступного разу, відвідуючи художній музей чи колоритну майстерню на Андріївському узвозі, на хвильку уявіть, що це ваш кабінет або приймальне відділення.
Хтозна, раптом на котромусь із полотен зображений саме ваш пацієнт.