Початок терапії інсуліном гларгін 300 Од/мл у пацієнтів із цд 2 типу, які раніше не отримували інсулін: дослідження ATOS в Україні

Стаття у форматі PDF

Автор: Любов Костянтинівна Соколова, доктор медичних наук, керівник відділу діабетології ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України» (м. Київ)

За даними Міжнародної федерації діабету, станом на 2019 р. цукровий діабет (ЦД) 2 типу було діагностовано в 463 млн людей. Прогнози експертів стверджують, що вже до 2045 р. цей показник зросте до 700 млн [1]. У зв’язку з високою поширеністю ЦД 2 типу питання лікування цієї хвороби є дуже важливим не лише для ендокринологів, а й для лікарів первинної ланки.

Основні задачі ведення пацієнтів із ЦД 2 типу – це досягнення та підтримка глікемічного контролю, покращення якості життя й полегшення перебігу супутніх захворювань, при цьому слід уникати гіпоглікемії та збільшення ваги [2, 3]. При ЦД 2 типу недостатність β-клітин підшлункової залози поступово прогресує, тому з часом більшість пацієнтів потребують інсулінотерапії [4, 5]. Останню слід починати тоді, коли пацієнти не можуть досягнути цільових показників глікемії за допомогою кількох пероральних цукрознижувальних препаратів (ПЦЗП) або мають симптоматичну гіперглікемію  та рівень глікованого гемоглобіну (HbA1c) >9,0% [6]. Додавання ін’єкційної терапії до ПЦЗП є ефективнішим, аніж включення в план лікування додаткових препаратів цього класу [7].

На жаль, інсулінотерапію часто починають пізніше, ніж рекомендовано. Причинами цього є те, що лікарі та пацієнти бояться гіпоглікемії, збільшення маси тіла та складності інсулінотерапії [8]. Затримка початку терапії базальним інсуліном зменшує частку пацієнтів, здатних досягти цільового показника HbA1c <7% [9].

Обираючи інсулін, варто віддавати перевагу аналогам інсуліну, оскільки їм притаманний кращий профіль зниження та контролю глікемії [10, 11]. Метааналізи свідчать про відносне зменшення кількості випадків симптоматичних, нічних і тяжких гіпоглікемій на 11, 37 і 23% відповідно на тлі прийому аналогів інсуліну порівняно з інсуліном НПХ [12].

Інсулін гларгін 300 Од/мл (Тожео СолоСтар, «Санофі-Авентіс Дойчланд ГмбХ», Німеччина) являє собою аналог базального інсуліну другого покоління. Порівняно з препаратом першого покоління – інсуліном гларгін 100 Од/мл, Тожео СолоСтар притаманні стабільніший фармакокінетичний/фармакодинамічний профіль і триваліша дія. Інсулін гларгін 300 Од/мл забезпечує добовий контроль рівня глюкози крові без піків і значної варіативності глікемії, даючи змогу досягти цільових показників глікемії на тлі низького ризику гіпоглікемії [13]. Програма досліджень EDITION і низка рандомізованих контрольованих досліджень виявили, що інсулін гларгін 300 Од/мл так само ефективно знижує HbA1c при ЦД 1 та 2 типів, як й інсулін гларгін 100 Од/мл, однак асоціюється з нижчим ризиком гіпоглікемії, особливо нічної та тяжкої [14-16].

Україна взяла участь у багатоцентровому міжнародному дослідженні ATOS, яке мало на меті вивчення ефективності та безпеки застосування інсуліну гларгін 300 Од/мл (Тожео СолоСтар) у пацієнтів із ЦД 2 типу, які раніше не приймали інсулін і не змогли досягнути цільових показників глікемічного профілю за допомогою ПЦЗП. Усього в дослідженні взяли участь 4527 пацієнтів із 19 країн, серед них – 200 українських пацієнтів *.

Вихідний показник HbA1c в учасників дослідження становив 9,5±1,1%; вихідний рівень глюкози в плазмі крові натще (ГПН) – 11,2±2,7 ммоль/л; самостійно визначений рівень глюкози в плазмі крові натще (СГПН) – 11,3±2,4 ммоль/л. Середнє цільове значення HbA1c становило 7,1±0,3%.

Уже через 6 місяців лікування встановленого цільового показника HbA1c досягли 22,2% учасників дослідження. Імовірність досягнення цільового показника не залежала від статі, віку, індексу маси тіла, кількості супутніх захворювань, тривалості ЦД, особливостей способу життя та рівня освіти.

Подальший аналіз передбачав визначення динаміки HbA1c, рівня ГПН і СГПН. У середньому показник HbA1с учасників дослідження зменшився на 2,10%, а показник ГПН – на 4,10 ммоль/л. Дані самоконтролю рівня глюкози приблизно відповідали визначеним у лабораторії показникам ГПН; через 12 місяців лікування показник СГПН знизився на 4,0 ммоль/л. Отримані дані представлено на рисунках 1-3.

Через 3 місяці лікування цільового значення HbA1c досягли 17% пацієнтів, через 6 місяців – 22,2%, через 12 місяців – 37,9%. На ймовірність досягнення цільового рівня HbA1c впливав його вихідний рівень.

Було зафіксовано також сприятливу динаміку маси тіла: через 12 місяців лікування середній показник зменшився з 87,9±16,3 до 85,8±14,9 кг.

Аналіз безпеки лікування виявив, що протягом 12 місяців терапії гіпоглікемія (3-3,9 ммоль/л) трап­лялася лише у 2,02% пацієнтів; тяжка гіпоглікемія не виявлялася. За 12 місяців дослідження частка учасників із принаймні одним небажаним явищем становила 6,6%, частка осіб із принаймні одним серйозним небажаним явищем – 2,0%. Однак лише одне із цих небажаних явищ було визнано пов’язаним із лікуванням – випадок астенії.

Отже, терапія інсуліном гларгін 300 Од/мл (Тожео СолоСтар) після неефективного лікування ПЦЗП у пацієнтів із ЦД 2 типу, які раніше не отримували інсулін, уже через 6 місяців дає кожному п’ятому пацієнту змогу досягти цільового показника HbA1c. За 12 місяців лікування середній рівень HbA1c в учасників дослідження зменшився з 9,49±1,05 до 7,51±0,52%.

Слід зауважити, що при лікуванні інсуліном необхідно балансувати ризики гіпер- і гіпоглікемічних станів [17]. Щонайменше один епізод гіпоглікемії на рік переживають 7-15% пацієнтів, що лікуються інсуліном, а в 1-2% спостерігається тяжка гіпоглікемія, при якій пацієнт потребує допомоги сторонніх осіб. Гіпоглікемія асоціюється з несприятливим прогнозом і підвищенням смертності [18-20]. Тожео СолоСтар виявився високобезпечним препаратом, оскільки за 12 місяців лікування гіпоглікемія спостерігалася лише у 2,02% пацієнтів, причому тяжкої гіп глікемії виявлено не було. Це надзвичайно важливо, оскільки страх гіпо глікемії є найважливішою причиною недостатнього призначення інсуліну [21].

Висновки

  • Вчасний початок інсулінотерапії – важливий етап у лікуванні пацієнтів із ЦД 2 типу.
  • Терапія препаратом Тожео СолоСтар 300 Од/мл сприяє зниженню рівня HbA1c та ГПН у пацієнтів із ЦД 2 типу, що раніше не лікувалися інсулінами.
  • Серйозних небажаних явищ, асоційованих із призначеним лікуванням, виявлено не було.
  • Тожео СолоСтар 300 Од/мл дає змогу покращити показники глікемії без негативного впливу на масу тіла та без підвищення частоти гіпоглікемій.

Література

  1. International Diabetes Federation. IDF Diabetes Atlas. 8th edition, 2017.
  2. Araki E., Goto A., Kondo T., et al. Japanese Clinical Practice Guideline for Diabetes (2019). J. Diabetes Investig. 2020; 11: 1020-1076. doi: 10.1111/jdi.13306.
  3. Pfeiffer A.F., Klein H.H. The treatment of type 2 diabetes. Dtsch Arztebl. Int. 2014; 111 (5): 69-82. doi: 10.3238/arztebl.2014.0069.
  4. Brunton S. Pathophysiology of type 2 diabetes: the evolution of our understanding. J. Fam. Pract. 2016; 65 (4 Suppl.): supp_az_0416. PMID: 27262256.
  5. Shah V.N., Moser E.G., Blau A., Dhingra M., Garg S.K. The future of basal insulin. Diabetes Technol. Ther. 2013; 15 (9): 727-732. doi: 10.1089/dia.2013.0228.
  6. Garber A.J., Abrahamson M.J., Barzilay J.I., et al. Consensus statement by the American Association of Clinical Endocrinologists and American College of Endocrinology on the comprehensive type 2 dia­betes management algorithm – 2017 executive summary. Endocr. Pract. 2017; 23 (2): 207-238. doi: 10.4158/EP161682.CS.
  7. Kim K., Unni S., Brixner D., et al. HbA1c trends with treatment intensification following inadequate response to two oral agents in patients with type 2 diabetes. Diabetes. 2018; 67 (Supplement 1): 909-P. doi: 10.2337/db18-909-P.
  8. Odawara M., Matsuhisa M., Hirose T., et al. Effectiveness and safety of insulin glargine 300 unit/mL in Japanese type 2 diabetes mellitus patients: a 12-month post-marketing surveillance study (X-STAR study). Expert Opinion on Pharmacotherapy. 2020; 21 (14): 1771-1780. doi: 10.1080/14656566.2020.1785430.
  9. Ji L., Tsai S.T., Lin J., Bhambani S. National variations in comorbidities, glycosylated hemoglobin reduction, and insulin dosage in Asian patients with type 2 diabetes: the FINE-Asia registry. Diabetes Ther. 2015; 6: 519-530. doi: 10.1007/s13300-015-0137-8.
  10. Diabetes Canada Clinical Practice Guidelines Expert Committee. Diabetes Canada 2018 Clinical Practice Guidelines for the Prevention and Management of Diabetes in Canada. Can. J. Diabetes. 2018; 42 (Suppl. 1): S1-S325. PMID: 30674509.
  11. American Diabetes Association standards of medical care in diabetes – 2017: pharmacologic approaches to glycemic treatment. Diabetes Care. 2017; 40 (Suppl. 1): S64-S74. doi: 10.2337/dc17-S011.
  12. Rys P., Wojciechowski P., Rogoz-Sitek A., et al. Systematic review and meta-analysis of randomized clinical trials comparing efficacy and safety outcomes of insulin glargine with NPH insulin, premixed insulin preparations or with insulin detemir in type 2 diabetes mellitus. Acta Diabetol. 2015; 52 (4): 649-62. doi: 10.1007/s00592-014-0698-4.
  1. Becker R.H., Dahmen R., Bergmann K., Lehmann A., Jax T., Heise T. New insulin glargine 300 Units mL-1 provides a more even activity profile and prolonged glycemic control at steady state compared with insulin glargine 100 Units mL-1. Diabetes Care. 2015; 38 (4): 637-643. doi: 10.2337/dc14-0006.
  2. Bolli G.B., Riddle M.C., Bergenstal R.M., et al.; on behalf of the EDITION 3 study investigators. New insulin glargine 300 U/ml compared with glargine 100 U/ml in insulin-naïve people with type 2 diabetes on oral glucose-lowering drugs: a randomized controlled trial (EDITION 3). Diabetes Obes. Metab. 2015; 17 (4): 386-394. doi: 10.1111/dom.12438.
  3. Terauchi Y., Koyama M., Cheng X., et al. New insulin glargine 300 U/ml versus glargine 100 U/ml in Japanese people with type 2 diabetes using basal insulin and oral antihyperglycaemic drugs: glucose control and hypoglycaemia in a randomized controlled trial (EDITION JP 2). Diabetes Obes. Metab. 2016; 18 (4): 366-374. doi: 10.1111/dom.12618.
  4. Ritzel R., Roussel R., Bolli G.B., et al. Patient-level meta-analysis of the EDITION 1, 2 and 3 studies: glycaemic control and hypoglycaemia with new insulin glargine 300 U/ml versus glargine 100 U/ml in people with type 2 diabetes. Diabetes Obes. Metab. 2015; 17 (9): 859-867. doi: 10.1111/dom.12485.
  5. Vora J., Cohen N., Evans M., Hockey A., Speight J., Whately-Smith C. Intensifying insulin regimen after basal insulin optimization in adults with type 2 diabetes: a 24-week, randomized, open-label trial comparing insulin glargine plus insulin glulisine with biphasic insulin aspart (LanScape). Diabetes Obes. Metab. 2015; 17 (12): 1133-1141. doi: 10.1111/dom.12528.
  6. Huang E.S., Laiteerapong N., Liu J.Y., John P.M., Moffet H.H., Karter A.J. Rates of complications and mortality in older patients with diabetes mellitus: the diabetes and aging study. JAMA Intern. Med. 2014; 174 (2): 251-258. doi: 10.1001/jamainternmed.2013.12956.
  7. Geller A.I., Shehab N., Lovegrove M.C., et al. National estimates of insulin-related hypoglycemia and errors leading to emergency department visits and hospitalizations. JAMA Intern. Med. 2014; 174 (5): 678-686. doi: 10.1001/jamainternmed.2014.136.
  8. Lipska K.J., Ross J.S., Wang Y., et al. National trends in US hospital admissions for hyperglycemia and hypoglycemia among Medicare beneficiaries, 1999 to 2011. JAMA Intern. Med. 2014; 174 (7): 1116-1124. doi: 10.1001/jamainternmed.2014.1824.
  9. Tsukube S., Kadowaki T., Odawara M. Efficacy and safety assessment of basal supported oral therapy (BOT) with insulin glargine in a real-life clinical setting, stratified by concomitant orally administered antidiabetic agent (OAD) regimens including dipeptidyl peptidase-4 inhibitor (DPP-4i): subanalysis of the ALOHA2 study, drug-use surveillance in Japan. Diabetol. Int. 2016; 7 (3): 299-307. doi: 10.1007/s13340-015-0250-y.

Категорії

Рубрики