Функція щитоподібної залози та ризик предіабету й діабету 2 типу
Переклала й адаптувала канд. мед. наук Лариса Стрільчук
Гормони щитоподібної залози (ЩЗ) є важливими регуляторами обміну речовин, у тому числі глюкози та білків [1-3]. Результати досліджень свідчать про зв’язок між хворобами ЩЗ та цукровим діабетом (ЦД) 2 типу [4, 5]. Гіпотиреоз може призводити до сповільнення метаболізму, інсулінорезистентності (ІР), ожиріння та низки чинників кардіоваскулярного ризику, потенційно спричиняючи розвиток ЦД 2 типу [6, 7]. Надлишок гормонів ЩЗ також зумовлює ІР і гіперглікемію, ймовірно, внаслідок посилення всмоктування глюкози в травному тракті та її секреції печінкою [8].
Дослідження зв’язку між функцією ЩЗ та ЦД 2 типу демонструють суперечливі результати [9, 10]. Із метою узагальнення наявних даних було проведено цей систематичний огляд і метааналіз.
Автори здійснили пошук у базах даних Embase, Medline (включаючи PubMed), Web of Science, Cochrane та Google Scholar за період від моменту створення цих баз до 27.11.2018, вибравши для аналізу проспективні когортні дослідження. Для відбору потрібної інформації з публікацій використовували стандартизовану форму. Статистичний аналіз проводився за допомогою оцінки відношень ризиків (ВР) і 95% довірчих інтервалів (ДІ).
Після ретельної оцінки знайденої 7151 публікації для остаточного аналізу було обрано 7 із них.
Ці публікації представляли дані 176 788 осіб, у 13 261 з яких розвинувся ЦД 2 типу.
У 2 із 6 досліджень, присвячених вивченню зв’язків гіпотиреозу та ЦД 2 типу, було виявлено підвищений ризик розвитку діабету після встановлення діагнозу гіпотиреозу [11, 12], натомість інші дослідження не виявили статистично достовірної асоціації [9, 10, 13]. Цікаво, що Chang і співавт. (2017) повідомили: в пацієнтів із гіпотиреозом спостерігається підвищений ризик розвитку предіабету, але не діабету 2 типу [10]. Своєю чергою, за даними 5 досліджень, гіпертиреоз виявився не пов’язаним із ЦД 2 типу (автори отримали різноспрямовані результати та статистично незначущі зв’язки), проте в дослідженні Brandt і співавт. (2013) гіпертиреоз прямо асоціювався з ризиком виникнення ЦД 2 типу [14].
Автори цього метааналізу проаналізували зв’язок між хворобами ЩЗ або її функцією та розвитком ЦД 2 типу за допомогою моделі випадкових ефектів. Узагальнене ВР для асоціації між гіпотиреозом і ризиком виникнення ЦД 2 типу становило 1,26 (95% ДІ 1,05-1,52) без достовірної гетерогенності між різними дослідженнями (рис.).
Для гіпертиреозу ВР становило 1,16 (95% ДІ 0,90-1,49), але достовірність асоціації не досягла належного рівня. Було виявлено також нижчий ризик розвитку ЦД 2 типу за умови вищих рівнів вільного тироксину (вТ4) у межах нормальних значень (ВР 0,95; 95% ДІ 0,91-0,98).
Отже, цей систематичний огляд і метааналіз дає змогу дійти висновку, що гіпотиреоз асоціюється з підвищеним ризиком розвитку ЦД 2 типу, а підвищений вТ4 у межах діапазону норми – зі зниженим. Гіпертиреоз і коливання рівня тиреотропного гормону (ТТГ) у межах референсних значень не мали статистично достовірних зв’язків із розвитком ЦД 2 типу.
Враховуючи вплив тиреоїдних гормонів на обмін вуглеводів і жирів, а також на секрецію інсуліну [3], гіпотези про зв’язок між функцією ЩЗ та ЦД 2 типу існували вже давно. Крім впливу на метаболізм, дисбаланс гормонів ЩЗ здатен спричиняти патологічні стани, які, своєю чергою, виступають чинниками ризику ЦД 2 типу, зокрема збільшення індексу маси тіла та порушення секреції інсуліну [6, 15]. Наприклад, повідомлено про зв’язок низького вмісту вТ4 з ІР в еутиреоїдних осіб [16]. Низький рівень вТ4 навіть у межах норми також асоціюється з метаболічним синдромом і вищим ризиком розвитку ЦД 2 типу, ніж високий [9, 13, 16].
Клінічно виражений гіпотиреоз у разі хвороб ЩЗ пов’язаний з ІР і змінами метаболізму глюкози [15]. Це може бути свідченням того, що гіпотиреоз здатен збільшувати ймовірність розвитку ЦД 2 типу. Нещодавній огляд літературних даних продемонстрував, що гіпотиреоз спричиняє ІР через зміни транслокації гена GLUT4, який кодує інсулінозалежний білок – переносник глюкози, лептинопосередковані ефекти та підвищення вмісту вільних жирних кислот [7]. Цікаво, що гіпертиреоз також може провокувати гіперглікемічні стани внаслідок підвищення активності білків-транспортерів GLUT2 у печінці, лі полізу та неокисної утилізації глюкози, яка, своєю чергою, спричиняє зростання продукції глюкози печінкою й розвиток гіперглікемічних станів [15].
З іншого боку, гіпертиреоз асоціюється зі збільшенням використання глюкози скелетними м’язами та зниженням синтезу глікогену [15, 17]. Два останні механізми здатні зумовлювати гіпоглікемічні стани та, як наслідок, протидіяти механізмам, які призводять до гіперглікемії. Зазначена гіпотеза може пояснювати відсутність зв’язку між гіпертиреозом і ЦД 2 типу в цьому аналізі. Інше пояснення полягає в тому, що учасники з тиреотоксикозом можуть отримувати лікування на ранніх фазах захворювання; це обмежує можливість спостереження зв’язку між гіпертиреозом і ЦД 2 типу в проспективних дослідженнях. Вивчаючи зв’язок між хворобами ЩЗ та ЦД 2 типу, варто звернути увагу на час спостереження. Розрахований вплив гіпотиреозу став потужнішим після виключення досліджень із періодом спостереження менш як 5 років. Це свідчить, що зазначений вплив проявляється з часом. Відповідно до даних попередніх досліджень, ЦД 2 типу розвивається з предіабету приблизно впродовж 5 років [18]. Цікаво, що в дослідженні, виключеному через короткий період спостереження, також відзначався наймолодший вихідний вік учасників – 41,2 року [10]. Зважаючи на те що поширеність ЦД 2 типу є нижчою в осіб віком менш як 50 років [19], це також може бути поясненням збільшення потужності впливу стану ЩЗ на розвиток діабету після виключення цього дослідження [10]. Проте надалі слід вивчити зв’язок між функцією ЩЗ та ЦД 2 типу в молодих дорослих, оскільки нещодавнє когортне дослідження показало, що хвороби ЩЗ асоціюються з підвищеним ризиком ЦД 2 типу в учасників віком 18-39 років. Важливо також урахувати стать, бо дисфункція ЩЗ є поширенішою в жінок, аніж у чоловіків [20].
У двох попередніх дослідженнях із менделівською рандомізацією було отримано суперечливі результати: Bos і співавт. (2017) не виявили зв’язку між рівнем ТТГ/вТ4 і розвитком діабету, проте встановили асоціацію між генетичними варіантами функції ЩЗ й ІР [21], а Kuś і співавт. (2020) у додатковому аналізі встановили, що вищі рівні ТТГ статистично достовірно асоціювалися з меншою ймовірністю розвитку ЦД 2 типу [22]. Для остаточного встановлення закономірностей потрібні подальші дослідження.
Обмеженнями цього метааналізу є, зокрема, невелика кількість включених досліджень, відмінності учасників за середнім віком (від 41,2 до 67,0 року), ймовірність впливу на результат отриманого пацієнтами лікування, відмінності в критеріях діагностики предіабету тощо.
Тож можна зробити висновок, що цей метааналіз надає докази довгострокової асоціації між гіпотиреозом і нижчим рівнем вТ4 у межах діапазону норми та розвитком ЦД 2 типу. Для гіпертиреозу чи яких-небудь рівнів ТТГ таких зв’язків зафіксовано не було. Хоча дисфункції ЩЗ та порушення толерантності до глюкози є найпоширенішими ендокринологічними захворюваннями, літератури із цього питання досі недостатньо. Подальшого вивчення потребує й роль гормонів ЩЗ у розвитку діабету в осіб із предіабетом, оскільки ця популяційна група може бути оптимальною для первинної профілактики.
Література
Roa Dueñas O.H., Van der Burgh A.C., Ittermann T., Ligthart S., Ikram M.A., Peeters R., Chaker L. Thyroid function and the risk of prediabetes and type 2 diabetes. The Journal of Clinical Endocrinology & Metabolism, 2020 June; vol. 107, issue 6: 1789-1798. doi: 10.1210/clinem/dgac006.