Інгібітори протонної помпи (ІПП) становлять групу хімічно споріднених сполук, первинною функцією яких є пригнічення кислотопродукції завдяки блокаді ферментної системи аденозинтрифосфатази водню та калію (H+/K+-АТФази). Ці препарати широко застосовуються в лікуванні пептичних захворювань (виразок шлунка, гастроезофагальної рефлюксної хвороби, гелікобактерних інфекцій, еозинофільного езофагіту) й у дорослих, і в дітей. ІПП також використовують для профілактики ушкоджень шлунка, зумовлених тривалим застосуванням кортикостероїдів і нестероїдних протизапальних препаратів. Зазвичай ІПП добре переносяться, що призводить до надмірного їх призначення та споживання з ризиком побічних ефектів на рівні 1-3%. Враховуючи споживання ІПП на рівні 8-11% в осіб віком 20-24 роки та 34-41% в осіб віком 65-69 років, цей ризик є істотним. Обсерваційні дослідження виявили асоціацію між уживанням ІПП та ризиком розвитку пневмонії, остеопорозу, кишкових інфекцій, клостридіальної діареї, цереброваскулярних подій, хронічної ниркової недостатності, деменції та смерті від усіх причин, особливо за умови довготривалого приймання.
На частку контактного дерматиту щороку припадає 4-7% усіх дерматологічних консультацій (Elmas O. et al., 2020). АКД може виникати в будь-якому віці й у обох статей, хоча частіше в жінок, що, ймовірно, зумовлено частішою залученістю до побутових справ. За опублікованими даними, поширеність контактного дерматиту становить 1,7-9,8% (Elmas O. et al., 2020; Statescu L. et al., 2011; Hollins L.C., Flamm A., 2020). АКД може виникати і при побутовому, і при професійному контакті з алергенами. На АКД й іритативний контактний дерматит припадає близько 90% професійних дерматологічних хвороб (Tramontana M. et al., 2023). Найчастіше контактні алергії виникають у перукарів, працівників харчової галузі, медиків, будівельників та осіб, що працюють з металом або часто контактують з водою та мийними засобами (Nassau S., Fonacier L., 2020).
Для лікування станів, асоційованих зі свербежем, лікарі-дерматологи зазвичай застосовують топічні засоби, а як ліки другої лінії додають антигістамінні препарати (АГП). Саме вони є однією з найчастіше призначуваних у дерматологічній практиці груп фармакопрепаратів, що пов’язано з численними та різноманітними ефектами гістаміну [1].
У цьому матеріалі представлено поточні дані щодо застосування антигістамінного препарату (АГП) II покоління рупатадину в клінічних умовах, зокрема поза межами показань, указаних в інструкції для медичного застосування (off-label), на підставі численних даних щодо призначення цього препарату протягом останніх 20 років.
Алергічний риніт (АР) лишається найпоширенішим хронічним запальним захворюванням, на яке страждають близько 100 мільйонів європейців [1]. Ця хвороба є недостатньо діагностованою, недооціненою з погляду тяжкості та недостатньо лікованою [2].
На сьогодні від алергії потерпає принаймні третина населення планети. Алергічні хвороби уражають різні органи та системи, зазвичай мають хронічний прогресивний перебіг і несуть потенційну загрозу для життя. Симптоми алергії тривалі й неприємні, суттєво погіршують якість життя пацієнтів. Поширеність алергії та витрати на лікування неухильно зростають в усьому світі. Отже, це вагома медико-соціальна проблема, яка потребує особливої уваги медичної спільноти, адекватної діагностики та індивідуального підходу в лікуванні. Чітке розуміння патогенетичних механізмів різних алергічних станів й особливостей впливу різних препаратів є запорукою ефективної терапії. Цей огляд присвячений ролі антигістамінних засобів (АГЗ) у лікуванні різних алергічних станів з акцентом на препарат третього покоління левоцетиризин.
Алергічний риніт (АР) передбачає опосередковане імуноглобулінами (Ig) E запалення, що розвивається внаслідок контакту слизової оболонки носа з алергенами. При зв’язуванні специфічних IgE з рецепторами на поверхні опасистих клітин чи базофілів виділяються гістамін, лейкотрієни, тромбоцит-активувальний фактор, запускаючи алергічну реакцію негайного типу. Назальними симптомами АР є чхання, нежить і закладеність носа.
Стаття у форматі PDF Автор: Олена Олександрівна Речкіна, докторка медичних наук, завідувачка відділення дитячої пульмонології та алергології ДУ «Національний інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського НАМН України» (м. Київ), дитячий пульмонолог-алерголог вищої категорії Розлади дихання уві сні являють собою дисфункцію верхніх дихальних шляхів (ВДШ), яка розвивається під час сну й характеризується хропінням та/або підвищеним […]
Принцип алергеноспецифічної імунотерапії (АСІТ) полягає у багаторазовому введенні специфічних алергенів з метою індукції імунологічної толерантності для захисту від симптоматичних алергічних реакцій 1 типу (опосередкованих IgE), зумовлених причинними алергенами. Уперше концепцію АСІТ запропонував Леонард Нун, який у 1911 р. опублікував свої висновки в журналі Lancet, продемонструвавши, що підшкірне застосування водного екстракту пилку трави зменшує сезонні симптоми полінозу й астми. Відтоді сформульовано певні показання до АСІТ (алергія на пилок дерев і амброзії, кліщів домашнього пилу, отруту перетинчастокрилих); проведено дослідження для визначення діапазону доз; запроваджено різні шляхи введення; стандартизовано виробництво вакцин. Хоча сучасні вакцини й режими дозування стали безпечнішими, головна концепція кардинально не змінювалася понад 100 років. Удосконалення розуміння патогенетичних механізмів алергії сприяло розробленню нових вакцин і нових шляхів уведення алергенів. Із клінічного погляду останні докази довгострокової безпеки й ефективності мають стимулювати інновації в цій галузі. Зазначимо, що переважна кількість публікацій присвячена використанню АСІТ при алергічному риніті та інсектній алергії до перетинчастокрилих комах, тому в цій публікації ми зупинилися на використанні АСІТ саме при алергічному фенотипі бронхіальної астми та IgE-опосередкованій харчовій алергії.
Стаття у форматі PDF Переклала й адаптувала д-р мед. наук Лариса Стрільчук Алергічні захворювання (АЗ) є найпоширенішими хронічними хворобами в Європі: на них страждають близько 150 млн людей. Очікується, що до 2025 р. понад 50% населення Європи матиме той чи інший вид алергії. Враховуючи зростання частоти АЗ та складність визначення основних сенсибілізувальних алергенів, для оптимального […]
