Віденська симфонія діабетології: EASD 2025
Підготувала канд. мед. наук Тетяна Можина
15-19 вересня Відень (Австрія) знову став епіцентром світової науки: цього разу місто, в якому дивовижно поєднуються старовинні палаци, собори та величні сцени, зустріло 14 027 лікарів-діабетологів у межах 61-го щорічного засідання Європейської асоціації з вивчення діабету (European Association for the Study of Diabetes – EASD). Емблемою конгресу стало легендарне віденське колесо огляду – символ, який, на думку організаторів, немов диригує рухом часу та знань, допомагаючи розширити панораму розуміння цукрового діабету (ЦД).
Його плавне обертання підтримувало й задавало ритм усього, що відбувалося в просторих залах сучасного конгрес-холу Messe Wien: науковим симпозіумам, лекціям, дискусіям, коротким кавовим паузам і довгим розмовам про майбутнє діабетології. У цьому ритмі й народжувалася симфонія EASD 2025. Її творили делегати зі 127 країн світу та 182 спікери, які провели 70 наукових симпозіумів, 55 усних сесій, 20 сателітних симпозіумів і 8 лекцій від переможців престижних нагород.
Конференція EASD 2025 розпочалася урочистою президентською доповіддю професорки Chantal Mathieu (Франція) та лекцією імені Клода Бернара, яку цьогоріч мав честь прочитати професор Andrew Hattersley (Велика Британія), провідний спеціаліст у галузі генетики ЦД.
Після цього учасники поринули в гармонічну симфонію знань, у якій кульмінаційним моментом стала презентація оновленого проєкту спільних рекомендацій EASD й Американської діабетичної асоціації (American Diabetes Association – ADA) щодо лікування ЦД 1-го типу в дорослих. Цей документ являє собою оновлення попередніх рекомендації (2021). Подібно до багатьох інших практичних настанов, проєкт ураховує швидкий прогрес у діагностиці, сучасних технологіях моніторингу та лікуванні ЦД 1-го типу, проте, на відміну від них, він був відкритий для публічного онлайн-обговорення до 16 жовтня 2025 року. Будь-який лікар, науковець, дослідник і спільноти хворих на ЦД мали можливість долучитися до обговорення положень настанови, щоб отримати зворотний зв’язок і зробити фінальну версію документа максимально практичною, збалансованою та пацієнт-орієнтованою.
Представили проєкт рекомендацій професорка Anne L. Peters (США) та професор Richard I.G. Holt (Велика Британія). Вони наголосили, що крім оновлення основних положень проєкт містить три нові розділи: скринінг мікросудинних ускладнень, корекція серцево-судинного ризику й лікування ожиріння. Одним з найскладніших питань для авторів стала диференційна діагностика ЦД 1-го та 2-го типів у дорослих, адже клінічні прояви хвороби в цій віковій групі часто неоднозначні. Оновлена діагностична схема радить запідозрити ЦД 1-го типу в пацієнтів віком <35 років з низьким індексом маси тіла (<25 кг/м2), немотивованою втратою ваги, швидким прогресуванням хвороби та виникненням потреби в інсулінотерапії або розвитком діабетичного кетоацидозу. У таких випадках експерти радять визначити принаймні одне автоантитіло до острівцевого апарату підшлункової залози (IAb): антитіла до декарбоксилази глутамінової кислоти (GAD), антитіла до тирозинфосфатази (IA-2) та/або антитіла до транспортера цинку-8 (ZNT8); визначення антитіл до клітин острівців Ланґерганса (ICA) тепер не рекомендується через його неточність. Виявлення значного підвищення рівня одного будь-якого IAb або ≥2 позитивних IAb є підставою для діагностики ЦД 1-го типу. Особам з негативними результатами тестів щодо перелічених IAb або низькими позитивними титрами рекомендується визначити рівень С-пептиду. За умови його зниження <200 пмоль/л діагностують ЦД 1-го типу. Окрему увагу проєкт приділяє персоналізованому веденню пацієнтів, а також навчанню та підтриманню самоконтролю ЦД (diabetes self-management education and support – DSMES).
Оновлені рекомендації також містять чітку позицію щодо використання сучасних технологій: як стандарт передбачено забезпечення всіх дорослих хворих на ЦД 1-го типу доступом до системи безперервного моніторингу глюкози (БМГ). Проєкт підтримує використання автоматизованих систем подачі інсуліну, що поєднують БМГ, інсулінову помпу й алгоритм керування. Такі системи покращують глікемічний контроль, зменшують ризик гіпоглікемії та підвищують якість життя. Якщо використовується ін’єкційна терапія, вона має бути у вигляді багаторазових ін’єкцій базального інсуліну з болюсами аналогів, які вводяться перед їдою. Деякі делегати висловили думку про необхідність створення суворішої рекомендації щодо застосування інгібіторів натрієзалежного котранспортера глюкози 2-го типу, які дають змогу значно поліпшити метаболічний контроль і, ймовірно, знизити серцево-судинний ризик. Проєкт передбачає оновлення підходів до корекції ожиріння у хворих на ЦД 1-го типу з використанням тих самих методів, що й у загальній популяції: зміна способу життя, фармакотерапія (зокрема, агоністи глюкагоноподібного пептиду-1 – ГПП-1), баріатричне хірургічне лікування за показаннями.
EASD закликає проводити скринінг населення для раннього виявлення ЦД 1-го типу. Це гасло професорка Anette-Gabriele Ziegler (Німеччина) пояснила тим, що лише 15% дітей, хворих на ЦД 1-го типу, мають родича, який також страждає на цю патологію. Тож орієнтація на скринінг ЦД 1-го типу лише в осіб із груп ризику насправді не дає змоги виявити більшість майбутніх пацієнтів. Експерти радять визначати IAb за допомогою комерційно доступних тестів у дітей із 2-4 років. За умови отримання негативних результатів – повторити обстеження у віці 6-8 і 10-15 років. Виявлення зазначених антитіл є приводом для підтвердження результатів і проведення регулярного моніторингу. Наразі проєкт рекомендацій готується до рецензування та публікації, а низка медичних організацій розглядає можливість його схвалення. Подібні програми вже працюють у Німеччині, Італії, Ізраїлі, Великій Британії й окремих регіонах США. На думку професорки Marian Rewers (США), переваги масового скринінгу очевидні: він дає змогу уникнути розвитку діабетичного кетоацидозу при маніфестації хвороби, своєчасно застосовувати хворобомодифікувальну терапію (теплізумаб). Водночас інші делегати EASD 2025 зазначили, що основною перешкодою до втілення цієї програми є її вартість, особливо в країнах без універсальної системи охорони здоров’я. З одного боку, профілактичний скринінг вимагатиме значних ресурсів, з іншого – може стати ефективною інвестицією в зниження частоти тяжких ускладнень ЦД 1-го типу. Президентка EASD 2025, професорка Chantal Mathieu підкреслила, що тестування з метою виявлення IAb доцільно інтегрувати в уже наявні заходи громадського здоров’я, наприклад у планові педіатричні огляди. Головна мета раннього скринінгу полягає в забезпеченні рівного доступу до обстеження незалежно від соціально-економічного статусу чи місця проживання.
«Оцінюйте діабетичний дистрес під час кожного візиту» – ще одне нове гасло, яке пролунало на EASD 2025. Професорка Jane Speight (Австралія) представила нові клінічні настанови з діагностики й лікування діабетичного дистресу у хворих на ЦД 1-го та 2-го типів, у яких уперше системно визначається роль лікаря в оцінюванні й підтриманні емоційного стану хворих на ЦД. Експерти зазначають, що майже всі хворі на ЦД страждають від так званого діабетичного дистресу – емоційного виснаження, котре виникає через щоденні труднощі життя з ЦД, страх ускладнень, почуття провини/безсилля, стигматизацію та втому від постійного контролю глікемії. У рекомендаціях наголошується, що медичні працівники мають розмовляти з пацієнтом про емоційні виклики ЦД на кожному візиті. Запитання на кшталт «Що зараз викликає у вас найбільші труднощі?» або «Чим я можу допомогти?» відкривають простір для чесної розмови та формують довіру між пацієнтом і лікарем. Визнання дистресу як невід’ємної частини діабетичної опіки дає змогу перейти до справжньої пацієнт-орієнтованої медицини. Серед «етично необхідних практичних положень» EASD рекомендує оцінювати діабетичний дистрес за допомогою валідованих інструментів (шкала діабетичного дистресу – PAID-20), проводити моніторинг регулярно (щонайменше 1 раз на рік), фіксувати результати в історії хвороби й обговорювати їх з багатодисциплінарною командою. При виявленні діабетичного дистресу лікар і пацієнт спільно формують план подальших дій, а медичний персонал повинен мати навички базової психологічної підтримки та знати, коли рекомендувати консультацію фахівця-психолога. Хворим на ЦД 1-го типу варто призначати психологічні втручання та рекомендувати системи БМГ, а пацієнтам із ЦД 2-го типу – брати участь в освітніх і психологічних програмах підтримки.
Яскравим солістом на науковій сцені EASD 2025 стало широкомасштабне рандомізоване контрольоване дослідження (РКД) SURPASS-CVOT, у якому отримано цікаві дані щодо серцево-судинних переваг тирзепатиду. Представив результати цього випробування професор Stephen Nicholls (Австралія). Головний керівник цього РКД підкреслив, що SURPASS-CVOT є першим дослідженням у галузі діабетичної кардіології, в якому використовували активний препарат порівняння, а не плацебо.
У випробуванні взяли участь понад 13 200 дорослих із ЦД 2-го типу, рівнем глікованого гемоглобіну в межах 7-10,5% і підтвердженою серцево-судинною патологією. Протягом 4 років вони отримували тирзепатид (дозу титрували до досягнення 15 мг) або дулаглутид (1,5 мг 1 раз на тиждень). Пацієнти з групи тирзепатиду на 8% рідше досягали основної комбінованої кінцевої точки (серцево-судинна смерть, інфаркт міокарда чи інсульт) порівняно з дулаглутидом; однак зазначена різниця не досягла статистичної значущості. Водночас між цими групами спостерігали достовірне зниження загальної смертності (8,6 проти 10,2% відповідно), суттєві переваги в контролі рівня глікемії, зниженні маси тіла (-12,1 проти -5% відповідно), тригліцеридів, артеріального тиску. Крім цього, приймання тирзепатиду зменшувало ризик розвитку макроальбумінурії, зниження швидкості клубочкової фільтрації або розвитку термінальної ниркової недостатності на 19% порівняно з контролем, особливо серед пацієнтів із хронічною хворобою нирок. Доповідач назвав тирзепатид «надійним кардіопротектором», який може розширити можливості персоналізованої терапії, особливо в осіб з підвищеним ризиком ураження нирок.
Окремий акцент у симфонію наукової програми EASD 2025 додавали сателітні симпозіуми, які проводилися під патронажем різних фармацевтичних компаній. Однією з таких подій став симпозіум «Діабетичні невропатії в епоху прецизійної медицини», проведений спільно з Центральноєвропейською діабетичною асоціацією (CEDA). Під керівництвом трьох провідних експертів – професора Leszek Czupryniak (Польща), професорки Julia Szendroedi (Німеччина), професора Péter Kempler (Угорщина) – делегати обговорювали нюанси виникнення та прогресування переддіабетичної поліневропатії. Професорка Julia Szendroedi підкреслила, що перші ознаки поліневропатії виникають уже на етапі перед-діабету, а для її діагностики нині використовують магнітно-резонансну нейрографію з метою морфологічного аналізу уражень нейронів. Професор Péter Kempler розкрив інший аспект цього ускладнення ЦД – серцево-судинну вегетативну нейропатію (СВН). Згідно з даними РКД ACCORD наявність нейропатії в анамнезі є найсильнішим незалежним предиктором смерті в осіб, які отримували інтенсивну терапію. СВН також супроводжується вірогідним зростанням ризику серцевої недостатності. Патогенетично обґрунтована терапія діабетичної нейропатії продовжує вдосконалюватися. Нині з метою корекції її проявів широко використовують α-ліпоєву кислоту та бенфотіамін; їх використання асоційовано з клінічними перевагами щодо серцево-судинних результатів і ризику смерті.
Цікава тема привернула увагу делегатів EASD 2025: учасники обговорювали феномен «харчового шуму» (food noise), який заважає людям контролювати харчову поведінку. Це відносно нове поняття, котре швидко увійшло в медіапростір. Уперше термін знайшли в Google 2006 року, він описував постійний потік думок про їжу: нав’язливі роздуми, плани, бажання чи образи страв, які можуть з’являтися навіть тоді, коли людина не голодна. Для багатьох хворих на ЦД й ожиріння це не просто звичка, а патологічний стан, який заважає жити: впливає на настрій, соціальну активність, спричиняє переїдання й утримує в замкненому колі «дієтичного мислення». Нині фіксують найбільший інтерес до цього феномена, його навіть досліджують у межах РКД. Перше випробування в цій галузі, результати якого представила професорка Emily Dhurandhar (США), продемонструвало, що застосування агоністів ГПП-1 значно знижує інтенсивність так званого харчового шуму. Опитування 550 хворих, які отримували семаглутид для зниження ваги, продемонструвало разючі факти. До початку лікування 62% опитаних постійно думали про їжу, тоді як після кількох місяців терапії цей показник зменшився до 16%. Частка тих, хто визнавав, що «занадто багато думає про їжу», скоротилася з 63 до 15%. Також удвічі зменшилася кількість людей, у яких харчові думки негативно впливали на повсякденне життя (з 60 до 20%). Окрім цього, більшість респондентів відзначили покращення психоемоційного стану (64%), зростання впевненості в собі (76%) та формування здоровіших харчових звичок (80%). Доповідачка зауважила, що після початку терапії семаглутидом пацієнти часто описують «тишу в голові»; цей феномен, на її думку, може стати новим клінічним маркером ефективності лікування.
В іншому дослідженні, проведеному під керівництвом професора Othmar Moser (Німеччина), констатовано здатність агоністів ГПП-1 змінювати сенсорне сприйняття їжі. У РКД взяли участь хворі з надмірною вагою або ожирінням (n=411), які щонайменше протягом 3 місяців отримували семаглутид або тирзепатид. Майже 1/5 частина пацієнтів повідомила, що після початку терапії їжа стала здаватися солодшою (21%) або солонішою (23%), тоді як чутливість до гіркого й кислого смаку не змінювалася. Значна кількість респондентів відзначила зменшення відчуття голоду (58%) та швидке настання насичення (64%). Подібні зміни з однаковою частотою виникали в групі семаглутиду й тирзепатиду; тому вибір препарату, на думку доповідача, має ґрунтуватися на клінічній ефективності, переносимості та доступності. Попереднє інформування пацієнтів про можливі сенсорні зміни смаку здатне навіть підвищити прихильність до терапії.
EASD 2025 яскраво продемонстрував, що розвиток діабетології – це безперервний рух, у якому кожен новий рік додає потужний акорд до великої симфонії відкриттів. Уже наступного року Відень передасть наукову естафету новому місту-господарю – Мілану (Італія), де продовжиться обговорення найактуальніших питань діабетології.
