Стрімке зростання сучасних діагностичних інструментів, включаючи оміксні технології (епігеноміку, транскриптоміку, протеоміку, інтерактоміку, нанотехнології тощо), а також доступ пацієнтів до широкомасштабного медичного обслуговування сприяли появі значної кількості неупереджених даних, що дають змогу поглиблено характеризувати захворювання. Зокрема, для алергічних захворювань було виявлено нові ендотипи, що забезпечило поступовий перехід від опису, зосередженого на симптомах, до визначення біомаркерів і складних патогенетичних і метаболічних шляхів.
Алергічний риніт (АР) є поширеним хронічним захворюванням, яке суттєво впливає на якість життя, продуктивність праці та навчання, а також соціальну активність [1]. АР зумовлений IgE-опосередкованими реакціями на інгаляційні алергени, часто поєднується з кон’юнктивітом, бронхіальною астмою (БА), синуситом, обструктивним апное й іншими коморбідними станами та є глобальною проблемою охорони здоров’я.
Кашель є частим проявом алергічних захворювань і формується під впливом факторів довкілля та генетичної схильності. У таких ситуаціях його умовно можна трактувати як алергічний кашель. Діти з астмою, алергічним ринітом чи синуситом мають значно вищий ризик персистивного кашлю; зокрема, алергічний риніт уражає близько 50% дитячого населення світу. Попри високу поширеність, клінічні підходи до діагностики й ведення таких пацієнтів залишаються неоднорідними, що спричиняє надмірну або недостатню діагностику, необґрунтоване призначення антибіотиків і затримку виявлення астми. Це підкреслює необхідність єдиного клінічного консенсусу, який стандартизуватиме оцінювання симптомів, покращить маршрутизацію та забезпечить раціональне лікування дітей з алергічним кашлем.
Алергічний риніт (АР) є поширеною хворобою, спричиненою запаленням слизової оболонки носової порожнини внаслідок сенсибілізації до аероалергенів. Симптомами АР є чхання, нежить, закладеність носа та свербіж у носі й горлі, а також такі загальні прояви, як утомлюваність, нездужання, розлади сну та порушення щоденної активності, зокрема зниження продуктивності праці [13].
Назальна іригація (НІ) має давнє походження: її батьківщиною вважають Індію, де ще кілька тисячоліть тому вона застосовувалася в практиках хатха-йоги. У класичних трактатах XV століття описано техніку джала-неті (промивання носа водою з невеликою кількістю солі), яка вважалася важливою складовою очищувальних практик і мала на меті підтримання чистоти тіла та гармонії дихання.
Швидке зростання поширеності алергії пояснюється не лише генетичним дрейфом, а й індустріалізацією та технологічним прогресом, пов’язаним із сучасним способом життя та змінами експосому.
У матеріалі наведено основні тези лекції професора Torsten Zuberbier «Біластин: оптимізація контролю кропив’янки», яка була представлена в межах Міжнародного міждисциплінарного конгресу «Інноваційні підходи до специфічної діагностики та терапії алергічних захворювань» проєкту «Життя без алергії. INTERNATIONAL». У лекції розглядалися головні підходи до лікування кропив’янки на підставі сучасних міжнародних керівних принципів і останніх наукових досліджень.
Алергічний риніт (АР) виникає внаслідок опосередкованої імуноглобулінами (Ig) E відповіді на інгальовані алергени й характеризується чханням, закладеністю носа, свербежем носа та ринореєю.
Алергенспецифічна імунотерапія (AСIT) – єдиний метод лікування алергії з потенційною здатністю модифікувати хворобу. Її ефективність доведено для низки алергічних захворювань: риніту, астми, алергії на отруту перетинчастокрилих комах, IgE-опосередкованої харчової алергії.
Атопічний дерматит (АД) є домінувальною хронічною запальною хворобою шкіри, на початок і прогресування котрої впливають складна взаємодія чинників довкілля, нейроімунні реакції та цілісність шкірного бар’єра. Через рецидивні екзематозні ураження та свербіж АД значно погіршує якість життя. Традиційно при АД виділяли три вікові періоди: грудний вік, дитинство й підлітковий/зрілий вік. Однак існує ще один окремий підтип АД, який уражає людей похилого віку та проявляється ліхеніфікованою екземою навколо типово неуражених згинальних ділянок ліктів і колін. За цього фенотипу ефективним є дупілумаб. Відмінності між класичним і віковим АД наведено в таблиці.
