Еозинофільні хвороби: погляд алерголога та клінічного імунолога
Переклала й адаптувала канд. мед. наук Світлана Опімах
Еозинофільні хвороби – це гетерогенні стани з підвищеною кількістю еозинофілів у крові та/або тканинах, що уражають кілька систем органів через аномалії в регуляції кількості й активації еозинофілів. Ці розлади охоплюють поширені респіраторні хвороби, як-от еозинофільна астма, хронічний риносинусит з назальними поліпами (ХРСНП), менш поширені еозинофільні гастроінтестинальні захворювання (ЕГІЗ) і рідкісні еозинофільний гранулематоз із поліангіїтом (ЕГПА) та гіпереозинофільний синдром (ГЕС) (рис. 1).
Діагностичне обстеження при еозинофілії
Еозинофілія крові може бути абсолютною (>0,5×109/л), відносною (>6%) або комбінованою (>0,5×109/л і >6%). Абсолютну поділяють на легку еозинофілію (0,5-1,49×109/л), помірну гіпереозинофілію – ГЕ (1,5-5,0×109/л) і тяжку ГЕ (>5,0×109/л). Діагностичний підхід до еозинофільних синдромів починається з поділу на первинні та вторинні (реактивні) стани (табл. 1).
Еозинофільні розлади є численними та мають різну етіологію. Рідкісні хвороби, пов’язані з еозинофілією, включають сімейну еозинофілію, гіпер-IgE-синдром, синдром Оменна, епізодичний ангіоневротичний набряк з еозинофілією (синдром Глейха), а також синдром еозинофілії та міалгії. Докладний анамнез подорожей і тестування на паразитарні інвазії є важливими для визначення інфекційної етіології. Підвищення рівня IgE є неспецифічною ознакою, яка здебільшого спостерігається при реактивних станах (інфекційні, алергічні, васкуліт і лімфоцитарний варіант ГЕС). Додаткові лабораторні дослідження й візуалізаційні тести можуть знадобитися з огляду на анамнез, симптоми та результати фізичного огляду. Діагностичне обстеження в разі стійкої еозинофілії або нез’ясованої ГЕ підсумовано на рисунку 2.
Спектр еозинофільних захворювань: погляд алерголога
Еозинофіли беруть участь у широкому спектрі гомеостатичних процесів і патологічних станів.
Еозинофільна астма та ХРСНП
Більш як половина хворих на астму мають запалення 2-го типу з вивільненням інтерлейкіну-4 (ІЛ-4), ІЛ-5 й ІЛ-13 і підвищеним рівнем сироваткового IgE або еозинофілів крові та мокротиння. Еозинофілію крові було ідентифіковано як фармакодинамічний і прогностичний біомаркер відповіді на біологічні препарати, як-от меполізумаб, бенралізумаб або дупілумаб, у пацієнтів з тяжкою еозинофільною астмою. Моноклональні антитіла проти IgE (омалізумаб) ефективні в пацієнтів із симптоматичною алергічною астмою, які мають підвищений рівень IgE або сенсибілізацію до багаторічних алергенів (як-от пилові кліщі та пліснява). Терапія за допомогою тезепелумабу, спрямована проти тимічного стромального лімфопоетину (ТСЛП), полегшує перебіг астми незалежно від стану біомаркерів.
ХРСНП – хронічна запальна хвороба слизової оболонки носа та пазух з гетерогенною патофізіологією, яка триває щонайменше 12 тижнів і є частим супутнім станом у пацієнтів з тяжкою еозинофільною астмою. Їй притаманне запалення 2-го типу з підвищенням рівнів ІЛ-4, ІЛ-5 та ІЛ-13, інфільтрацією тканин еозинофілами, лімфоцитами, базофілами й опасистими клітинами. Розвиток респіраторних захворювань, зумовлених нестероїдними протизапальними препаратами, часто опосередкований комбінацією чинників, включаючи порушення регуляції імунної відповіді ТСЛП, активацію опасистих клітин цистеїніллейкотрієнами й ІЛ-33. Для лікування ХРСНП схвалені дупілумаб, омалізумаб і меполізумаб.
Первинні ЕГІЗ
ЕГІЗ – це гетерогенна група хвороб, які характеризуються еозинофільною інфільтрацією й органною дисфункцією шлунково-кишкового тракту, що виникають за відсутності вторинних причин, наприклад прийому ліків, паразитарних інфекцій і васкулітів, або первинного ГЕС. ЕГІЗ класифікують відповідно до залученого сегмента шлунково-кишкового тракту: еозинофільний езофагіт (ЕоЕ), еозинофільний гастрит, еозинофільний ентерит і еозинофільний коліт (табл. 2). Серед цих розладів EoE є найпоширенішим, а коліт – найрідкіснішим і менш відомим. EoE пов’язаний з підслизовим фіброзом, який призводить до стенозу стравоходу.
EoE має Th2-хелперний патогенез і вважається останнім кроком прогресування атопічної мультиморбідності після екземи, IgE-опосередкованої харчової алергії, астми й алергічного риніту.
Для лікування EoE застосовують інгібітори протонної помпи (ІПП), місцеві стероїди й елімінаційну дієту. Для лікування рефрактерного до ІПП ЕоЕ схвалено дупілумаб. Елімінаційні дієти відіграють важливу роль у лікуванні EoE. Більшість пацієнтів з EoE мають один або два харчові тригери (зазвичай молоко та пшениця), а отже, дієти передбачають спочатку меншу кількість виключених продуктів у так званих елімінаційних дієтах двох продуктів, або 2-ПЕД. Підхід «знизу вгору» пов’язаний з меншим дефіцитом мікро- та макроелементів. Якщо через 8-12 тижнів клініко-гістологічної відповіді не отримано, встановлюються суворіші 4-ПЕД з виключенням попередніх двох категорій та яєць і сої або 6-ПЕД з виключенням додатково молюсків і горіхів.
Еозинофільний гранулематоз із поліангіїтом
ЕГПА, раніше відомий як синдром Чарджа – Стросс, є рідкісним васкулітом дрібних судин, який виникає в пацієнтів з астмою й еозинофілією та характеризується тканинною еозинофілією, некротичним васкулітом і еозинофільним гранулематозним запаленням. Клінічний фенотип ЕГПА досить неоднорідний з ознаками васкуліту, зокрема гломерулонефриту, периферичної нейропатії та пурпури, еозинофільним ураженням серця й гастроентеритом. Астма та хвороби вуха/горла трапляються в >90% і 60-80% пацієнтів з ЕГПА відповідно.
Історично лікування ЕГПА проводиться пероральними кортикостероїдами з додаванням імуносупресантів або без них, також для лікування ЕГПА було схвалено меполізумаб.
Гіпереозинофільний синдром
ГЕС визначається наявністю тривалої ГЕ крові (>1,5×109/л) або тканинної ГЕ й опосередкованим еозинофілами ураженням органів або тканин. ГЕС є рідкісним захворюванням і поділяється на клінічні варіанти (табл. 3).
ГЕС є дуже тяжким станом з неспецифічними симптомами (втома, лихоманка, втрата ваги, міалгія) та багатоорганними ураженнями. Основні клінічні прояви ГЕС узагальнено в таблиці 4.
Лікування ГЕС передбачає глюкокортикоїдну терапію на додаток до лікування основних причин, якщо їх можна визначити, а також меполізумаб при ідіопатичному ГЕС.
Висновки
Нерегульоване запалення Т2 може розвинутисяв епітеліальних бар’єрах (дихальних шляхах, кишківнику, шкірі) в схильних осіб у відповідь на різні антигени, відмінні від паразитів або гельмінтів: алергени, мікроорганізми, забруднювальні речовини. Дисрегульована Т2 відповідь призводить до таких захворювань, як еозинофільна астма, риніт/риносинусит, ЕГІЗ, ЕГПА та ГЕС, для котрих замість алергічних розладів розлади Т2 були би прийнятнішим визначенням.
Література
Marra A.M., Rossi C.M., Piga M.A., Moroncini G., Bilò M.B. Eosinophil-associated diseases: the allergist’s and clinical immunologist’s perspective. Eur. Ann. Allergy Clin. Immunol. 2024; 56 (5): 195-209. doi: 10.23822/EurAnnACI.1764-1489.339.