Дезлоратадин у педіатричній практиці: сучасні дані

Стаття у форматі PDF

Автор: Світлана Олександрівна ЗУБЧЕНКО, докторка медичних наук, професорка кафедри клінічної імунології та алергології ДНП «Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького», член EAACI, УТІАІ, Українського алергологічного товариства

Дезлоратадин належить до активних метаболітів антигістамінних препаратів (АГП) нового покоління (неседативних – нсАГП). Порівняно з іншими препаратами цієї групи дезлоратадин має показання до застосування в дітей з найбільш раннього віку – від 6 місяців у разі кропив’янки та від 1 року при алергічному риніті (АР) – завдяки відмінному балансу його ефективності й безпеки. Досвід власної практики, а також новітні публікації (2024-2025 рр.) надають цьому підтвердження.

Підґрунтя для вибору дезлоратадину як нсАГП

Новітні уявлення про біологію й імунологічні ефекти гістаміну [8, 15], оновлена інформація про біологію опасистих клітин [14] підтримують дорожню карту з використання АГП у лікуванні різноманітних алергічних захворювань, серед яких найпоширенішими в дитячому віці є алергічний ринокон’юнктивіт і/чи бронхіальна астма та кропив’янка з ангіоневротичним набряком або без нього [12, 19, 21].

Нещодавно проведено систематичний огляд досліджень, що містяться в базах даних Embase, Medline та Cochrane, щодо ефективності АГП у пацієнтів з АР на тлі астми. До огляду включили рандомізовані контрольовані дослідження, 6 із яких мали виключно педіатричну, 17 – частково педіатричну популяцію. Результати показали, що нсАГП мають позитивний вплив на перебіг як АР, так і астми в дітей з обома цими хворобами [20].

Оновлена інформація щодо лікування хронічної спонтанної кропив’янки продовжує визначати нсАГП як терапію першої лінії [11]. Зважаючи на те що хронічна кропив’янка виникає внаслідок багатогранної взаємодії імунологічних, неврологічних і психологічних компонентів [23], наріжним каменем у її лікуванні є нсАГП у дозах, які вчетверо перевищують стандартні [17]. Варто зауважити, що діти з хронічною кропив’янкою зазвичай навіть краще за дорослих реагують на ці препарати [4].

У сучасній редакції настанови Європейської академії алергії та клінічної імунології (EAACI), яка містить рекомендації щодо лікування IgE-опосередкованої харчової алергії, зазначається, що плани лікування мають бути специфічними для конкретного пацієнта та включати пероральний нсАГП. При цьому підкреслюється, що такий нсАГП слід рекомендувати у формі, яку пацієнт здатний ковтати (діти молодшого віку не завжди можуть ковтати таблетки) [16].

Дезлоратадин у педіатричній практиці

Низка нсАГП, зокрема лоратадин і його активний метаболіт дезлоратадин, цетиризин і його енантіомер левоцетиризин, активний метаболіт фексофенадин, отримали схвалення Управління США з контролю продовольства та медикаментів (FDA) [22]. Саме ці нсАГП є добре вивченими та широко доступними, вони пройшли достатньо тестувань і визнані як безпечні на доклінічних моделях і людях [18], що особливо важливо при застосуванні в дітей.

За даними аналізу публікацій на ClinicalTrials.gov, найбільшу частку досліджень за участю педіатричної популяції має дезлоратадин [18].
ClinicalTrials.gov – це вебсайт і онлайнова база даних Національної медичної бібліотеки США з ін­формацією про клінічні дослідження та їхні результати. Охоп­лює роботи, які з 1997 р. проводяться не тільки в усіх 50 штатах США, а й у понад 200 країнах світу [3]. Це дає підстави вибрати саме дезлоратадин для лікування алергічних захворювань у дітей.

Матеріали та методи

Ми обстежили 150 дітей віком від 6 місяців до 18 років з різними проявами алергічних захворювань. Для усунення цих проявів як нсАГП застосовували оригінальний препарат дезлоратадину, що дозволений для використання в Європейському Союзі та в США, – Еріус® [5]. З огляду на рекомендації EAACI щодо вибору форми випуску орального нсАГП [16] ми застосовували Еріус® у формі сиропу: для лікування кропив’янки в дітей віком від 6 до 11 місяців – по 2 мл (1 мг дезлоратадину); для лікування АР або кропив’янки в дітей віком від 1 до 5 років – по 2,5 мл сиропу (1,25 мг дезлоратадину); віком від 6 до 11 років – по 5 мл сиропу (2,5 мг дезлоратадину), віком від 12 років – по 10 мл сиропу (5 мг дезлоратадину) 1 раз на добу.

Результати й обговорення

Залежно від індивідуальних особливостей перебігу хвороби в кожної дитини тривалість застосування Еріус® сиропу в нашому дослідженні становила від 3 до 98 днів. За цей час у всіх пацієнтів був досягнутий очікуваний терапевтичний ефект щодо полегшення симптомів кропив’янки (як-от свербіж і висипання) чи АР (як-от чхання, виділення з носа, свербіж, набряк і закладеність носа, а також свербіж і почервоніння очей, сльозотеча, свербіж піднебіння та кашель).

Значущих побічних явищ під час застосування нами Еріус® сиропу не спостерігалося. Отримані результати узгоджуються з даними світової літератури [1, 2, 4, 5, 7, 10, 13, 18, 20, 24].

Профіль безпеки дезлоратадину порівняно з іншими нсАГП

Справді, порівняно з іншими АГП дезлоратадин має менший ризик прояву небажаних ефектів. Про це свідчать і результати нещодавно опублікованого дослідження [9]. Його особливістю є, по-перше, застосування найсучасніших технологій інтелектуального аналізу. По-друге, джерелом даних стала FAERS – система звітності FDA про побічні явища при використанні всіх лікарських засобів, проданих із 2004 р. [6]. По-третє, масштаб спостережень дуже великий – 43 815 звітів FAERS про небажані ефекти різних нсАГП. Серед них більшість випадків були зареєстровані в споживачів цетиризину, лево­цетиризину, лоратадину та фексофенадину [9].

Якщо розглянути серед цих даних структуру побічних явищ, то більшість повідомлень були зосе­реджені на сонливості. При цьому два перші місця посіли левоцетиризин і цетиризин. Ба більше, левоцетиризин асоціювався із сонним паралічем, на відміну від фексофенадину та дезлоратадину. Левоцетиризин частіше спричиняв седативний ефект порівняно з дезлоратадином і фексофенадином. А фексофенадин був тісно пов’язаний з головними болями [9].

Порівняння молекул за параметрами, що впливають на ефективність

Додатково на користь вибору саме дезлоратадину серед інших нсАГП вказує й дослідження 2025 р., в якому теж застосовувалися новітні технології інтелектуального аналізу, котрі здатні ефективніше та точніше аналізувати великі набори даних [22]. Для порівняння були вибрані три найсучасніші, схвалені FDA нсАГП – дезлоратадин, фексофенадин, левоцетиризин, які є активними метаболітами (перші два) або оптичним ізомером (третій) АГП другого покоління. Їхні параметри ADMET (Absorption, Distribution, Metabolism, Excretion, Toxicity), тобто профілі абсорбції, розподілу, метаболізму, виведення, токсичності, котрі відіграють важливу роль у визначенні ефективності та безпеки, оцінювалися за допомогою аналізу in silico. Проводилися також комп’ютерні дослідження молекулярного докінгу вказаних лігандів з IgE, H1R, IL-13 і Desmoglein-1,

які є найважливішими білками, пов’язаними з алергією. Крім того, на підтримку цих аналізів були використані розрахунки DFT для з’ясування електронних і структурних властивостей досліджуваних молекул, що дає цінну інформацію про їхню реактивність, стабільність і потенційні механізми взаємодії з біологічними мішенями [22].

За вказаними показниками отримано багато подібних результатів для всіх трьох досліджених молекул. Зрештою, це було очікувано, оскільки всі три є представниками нового покоління АГП, причому всі три належать до новітньої групи похідних нсАГП (є їхніми активними метаболітами або оптичним ізомером), що забезпечує вищу ефективність і безпеку порівняно з їхніми попередниками.
І все ж між собою вони мають деякі відмінності.

Зокрема, при порівнянні 6 фізико-хімічних властивостей, як-от розмір, полярність, ліпофільність, розчинність, гнучкість і насиченість, було встановлено, що дезлоратадин і левоцетиризин потрапляють в оптимальний діапазон значень за всіма критеріями, а фексофенадин – ні. Вказані властивості впливають на фармакокінетичні процеси, наприклад ADMET, тому не дивно, що й за показниками адсорбції фексофенадин відставав від інших досліджуваних нсАГП. У висновку дослідження зазначено, що молекулою з найсприятливішим значенням PAMPA був дезлоратадин [22].

Сімейство ферментів цитохрому Р450 (CYP) є основною ферментною системою, яка виконує першу фазу метаболізму ксенобіотиків, тобто фармацевтичних препаратів і токсинів довкілля. Інгібування ферментів CYP є однією з основних причин негативних фармакокінетичних лікарсько-лікарських взаємодій. Дослідження виявило: фексофенадин був найпотужнішим інгібітором CYP3A4, а левоцетиризин продемонстрував найсильніше інгібування CYP2D6, що може змінювати концентрацію препаратів, метаболізованих цими ферментами, у плазмі крові [22].

Дослідження докінгу підкреслили значну взає­модію ліганд – білок, при цьому дезлоратадин, левоцетиризин, фексофенадин продемонстрували загалом схожу спорідненість зв’язування з білками Desmoglein-1, рецептором гістаміну H1 людини, IgE й IL-13. Але додатковий аналіз DFT засвідчив: вищу хімічну реакційну здатність, а також вищу м’якість і нижчу твердість, що вказує на потенціал для легшої взаємодії з біологічними мішенями, демонструє дезлоратадин [22].

Отже, за сукупністю досліджених показників, які впливають на ефективність і безпеку застосування препарату, що особливо важливо для використання в педіатричній практиці, найбільше переваг має дезлоратадин.

Висновок

Наш досвід використання дезлоратадину в дітей із 6-місячного віку показав відмінний баланс його ефективності й безпеки. Дані літератури 2024-2025 рр., у тому числі дослідження із застосуванням новітніх технологій, підтверджують доцільність вибору з-поміж інших нсАГП саме дезлоратадину.

Доведена ефективність, високий профіль безпеки, наявність рідкої лікарської форми випуску (сироп), можливість застосування лише 1 раз на добу та призначення вже з 6-місячного віку, а також незаперечна якість оригінального дезлоратадину Еріус® є додатковими найважливішими аргументами на користь вибору саме цього антигістамінного препарату для використання в педіатричній практиці.

Література

  1. Alshahrani M.Y., Zaid A., Suliman M., Bibi S., Muhammad S., urRehman S. In-silico discovery of efficient second-generation drug derivatives with enhanced antihistamine potency and selectivity. Comput. Biol. Chem. 2025; 115: 108340. doi: 10.1016/j.compbiolchem.2024.108340.
  2. Çakmakyapan Ö., Tuğcu Demiröz F.N., Teksin Z.Ş. Preliminary study on the development of orodispersible film containing desloratadine. Turk. J. Pharm. Sci. 2025; 22 (1): 55-63. doi: 10.4274/tjps.galenos.2024.46116.
  3. ClinicalTrials.gov [updated: 07.06.2024; cited: 05.05.2025]. Available at: https://clinicaltrials.gov/about-site/about-ctg.
  4. Ensina L.F., Brandão L., Netchiporouk E., Bem-Shoshan M. Managing chronic urticaria in children: an update. Curr. Allergy Asthma Rep. 2025; 25 (1): 21. Published 2025 Apr 7. doi: 10.1007/s11882-025-01202-z.
  5. European Medicines Agency (EMA). Aerius (Desloratadine) – EPAR product information. 26.06.2009 [updated: 05.03.2025; cited: 05.05.2025]. Available at: https://www.ema.europa.eu/en/medicines/human/EPAR/aerius.
  6. FDA Adverse Event Reporting System (FAERS) Database. Dates of Coverage: January 2004 – present. Update Frequency: Quarterly. Cited: 05.05.2025. Available at: https://www.fda.gov/drugs/drug-approvals-and-databases/fda-adverse-event-reporting-system-faers-database.
  7. Ghanbari N., Eftekhari K., Samadzadeh-Mamaghani M., Sedighiyan M., Diaz D.N., Shafiei A. Comparative efficacy of mometasone nasal spray combined with different doses of desloratadine, and montelukast in childhood allergic rhinitis: a randomized clinical trial. Iran. J. Allergy Asthma Immunol. 2024; 23 (4): 366-373. Published 2024 Jul 27. doi: 10.18502/ijaai.v23i4.16211.
  8. Heidarzadeh-Asl S., Maurer M., Kiani A., Atiakshin D., Stahl Skov P., Elieh-Ali-Komi D. Novel insights on the biology and immunologic effects of histamine: a road map for allergists and mast cell biologists. J. Allergy Clin. Immunol. 2025; 155 (4): 1095-1114. doi: 10.1016/j.jaci.2024.12.1081.
  9. Hu W., Li H., Zeng L., et al. Data mining in FAERS: association of newer-generation H1-antihistamines with nervous system disorders. BMC Pharmacol. Toxicol. 2024; 25 (1): 95. Published 2024 Dec 18. doi: 10.1186/s40360-024-00822-x.
  10. Kapadia S., Nageswaramma S., Shah K., et al. The efficacy and safety of high dose (10 mg) of desloratadine (Dazit® 10) in the treatment of chronic spontaneous urticaria in India: a phase III, multicentric, open-label, single-arm study. Cureus. 2024; 16 (1): e53125. Published 2024 Jan 28. doi: 10.7759/cureus.53125.
  11. Kolkhir P., Fok J.S., Kocatürk E., et al. Update on the treatment of chronic spontaneous urticaria. Drugs. 2025; 85 (4): 475-486. doi: 10.1007/s40265-025-02170-4.
  12. Lakomska N., Sharikadze O., Zubchenko S. Study of clinical and laboratory characteristics of primary school age children with suspected local allergic rhinitis. Immunology and Allergology: Science and Practice. 2024; 4: 62-70. doi: 10.37321/immunology.2023.4-07.
  13. Liu T., Mu R., Liu X. Simultaneously predicting pharmacokinetics of loratadine and desloratadine in children using a whole-body physiologically based pharmacokinetic model. J. Clin. Pharmacol. Published online August 22, 2024. doi: 10.1002/jcph.6120.
  14. Pahima H.T., Dwyer D.F. Update on mast cell biology. J. Allergy Clin. Immunol. 2025; 155 (4): 1115-1123. doi: 10.1016/j.jaci.2024.12.1092.
  15. Reese I. Vermutete Histaminintoleranz – Wie vorgehen? [Suspected histamine intolerance – how to proceed?]. Dermatologie (Heidelb.). Published online March 10 2025. doi: 10.1007/s00105-025-05482-4.
  16. Santos A.F., Riggioni C., Agache I., et al. EAACI guidelines on the management of IgE-mediated food allergy. Allergy. 2025; 80 (1): 14-36. doi: 10.1111/all.16345.
  17. Schwab J., Stehlin F., Muller Y.D. Physiopathologie et prise en charge de l’urticaire chronique [Physiopathology and management of chronic urticaria]. Rev. Med. Suisse. 2025; 21 (912): 642-647. doi: 10.53738/REVMED.2025.21.912.642.
  18. Specht T., Seifert R. Repurposing of H1-receptor antagonists (levo)cetirizine, (des)loratadine, and fexofenadine as a case study for systematic analysis of trials on clinicaltrials.gov using semi-automated processes with custom-coded software. Naunyn Schmiedebergs Arch. Pharmacol. 2024; 397 (5): 2995-3018. doi: 10.1007/s00210-023-02796-9.
  19. Staubach P., Ghoreishi Y., Wagner N. Systemtherapie bei allergologischen Erkrankungen [Systemic treatment of allergies]. Dermatologie (Heidelb.). 2025; 76 (4): 211-218. doi: 10.1007/s00105-025-05483-3.
  20. Tameeris E., Bohnen A.M., Bindels P.J.E., Elshout G. The effect of allergic rhinitis treatment on asthma control: a systematic review. NPJ Prim. Care Respir. Med. 2025; 35 (1): 4. Published 2025 Jan 17. doi: 10.1038/s41533-024-00408-4.
  21. Tarshina K.I., Sharikadze O.V., Zubchenko S.O. Features of sensitization to food allergens in children who were on BLW supplementation. The Journal of V.N. Karazin Kharkiv National University. Series Medicine. 2025; 33 (1; 52): 48-58. doi: 10.26565/2313-6693-2025-52-04.
  22. Unsal V., Oner E., Yıldız R., Mert B.D. Comparison of new secondgeneration H1 receptor blockers with some molecules; a study involving DFT, molecular docking, ADMET, biological target and activity. BMC Chem. 2025; 19 (1): 4. Published 2025 Jan 4. doi: 10.1186/s13065-024-01371-4.
  23. Yang S., Chen L., Zhang H., et al. Beyond the itch: the complex interplay of immune, neurological, and psychological factors in chronic urticaria. J. Neuroinflammation. 2025; 22 (1): 75. Published 2025 Mar 11. doi: 10.1186/s12974-025-03397-4.
  24. Zwierz A., Domagalski K., Masna K., Burduk P. Maximal medical treatment of adenoid hypertrophy: a prospective study of preschool children. Eur. Arch.
    Otorhinolaryngol. Published online January 31, 2024. doi: 10.1007/s00405-024-08459-6.

Категорії

Рубрики