Алергічний контактний дерматит: позиція цетиризину
Переклала д-р мед. наук Лариса Стрільчук
На частку контактного дерматиту щороку припадає 4-7% усіх дерматологічних консультацій (Elmas O. et al., 2020). АКД може виникати в будь-якому віці й у обох статей, хоча частіше в жінок, що, ймовірно, зумовлено частішою залученістю до побутових справ. За опублікованими даними, поширеність контактного дерматиту становить 1,7-9,8% (Elmas O. et al., 2020; Statescu L. et al., 2011; Hollins L.C., Flamm A., 2020). АКД може виникати і при побутовому, і при професійному контакті з алергенами. На АКД й іритативний контактний дерматит припадає близько 90% професійних дерматологічних хвороб (Tramontana M. et al., 2023). Найчастіше контактні алергії виникають у перукарів, працівників харчової галузі, медиків, будівельників та осіб, що працюють з металом або часто контактують з водою та мийними засобами (Nassau S., Fonacier L., 2020).
Провідні алергени
Найчастіше патч-тести показують позитивний результат з металами, особливо нікелем, сумішшю ароматизаторів, ізотіазолінонами та парафенілендіаміном (Tramontana M. et al., 2023).
Сульфат нікелю застосовується для покриття інших металів із захисною або декоративною метою. Ризик алергії на нікель є дуже високим, оскільки цей метал надзвичайно широко застосовується у виробництві побутових предметів. Окрім того, нікель легко окиснюється після контакту зі шкірним секретом або слизовими оболонками, що полегшує розвиток алергічної реакції. Часте використання нікелю у виробництві прикрас, а також наявність слідів нікелю в косметичних засобах (туш, тіні для повік, мило) зумовлює більшу поширеність алергії на цей метал серед жінок (Tramontana M. et al., 2023).
Ізотіазолінони являють собою одні з найчастіше застосовуваних консервантів у косметологічній і побутовій індустрії. Ці речовини виявляють у мийних засобах, шампунях, кондиціонерах, вологих серветках, засобах для зняття макіяжу, кремах для обличчя та тіла, дезодорантах, тональних кремах, туші, тінях для повік, фарбах і лаках для волосся, засобах для гоління та сонцезахисних засобах. У промисловості ізотіазолінони входять до складу масел, що застосовуються в металургії, фарб і барвників, клеїв, лаків, чорнила для принтерів і промислових детергентів. Протягом кількох останніх декад поширеність АКД, зумовленого ізотіазолінонами, зросла. У 2013 р. Американське товариство контактного дерматиту визнало ці сполуки контактним алергеном року (Castanedo-Tardana M.P., Zug K.A., 2013; Tramontana M. et al., 2023).
Поширеність позитивних патч-тестів до ароматизаторів (парфумів) сягає 11% (Reeder M.J., 2020). Ці речовини містяться в парфумах, одеколонах, туалетних водах, засобах після гоління, зубних пастах та інших косметичних засобах і засобах побутової хімії. Слід зауважити, що пацієнти з алергічними реакціями на ароматизатори часто мають перехресні реакції на ефірні олії (Tramontana M. et al., 2023).
Поширеність контактної сенсибілізації до формальдегіду становить 0,97-2,3% (Fasth I.M. et al., 2018). Формальдегід активно використовують як дезінфектант і засіб для фіксації гістологічних препаратів, а також у виробництві смол, ізоляційних пін, фарб, емалей, косметики й текстилю. Часте прання одягу та меблевих чохлів за температури 60 °C зменшує ймовірність контакту з формальдегідом (Pontén A., Bruze M., 2015).
1,4-фенілендіамін (парафенілендіамін) використовується у виробництві фарб для волосся, тимчасових татуювань і кевлару. Основним джерелом контактної сенсибілізації до цього алергену виступають фарби для волосся. Парафенілендіаміну притаманні перехресні реакції з іншими речовинами, що містять парагрупи, зокрема азобарвниками (використовуються у виробництві текстилю), бензокаїном, параамінодифенілметаном (використовується у виробництві гуми), амінофенолами (складниками фарб для волосся), параамінобензойною кислотою (складником сонцезахисних засобів). Окрім того, в пацієнтів, сенсибілізованих до парафенілендіаміну, можуть виникати загострення дерматиту після вживання сульфаніламідних препаратів, бензотіазидних діуретиків, фуросеміду, препаратів сульфонілсечовини та парааміносаліцилової кислоти (Boyd A.H. et al., 2018; Tramontana M. et al., 2023).
Розвиток нових технологій і синтез нових хімічних речовин призводять до створення нових потенційних алергенів. Зокрема, поширення акрилатів і метакрилатів у технологіях манікюру та зубопротезування спричинило збільшення частоти АКД у відповідних фахівців і користувачів цих технологій (Tramontana M. et al., 2023).
АКД може виникати внаслідок впливу топічних фармакопрепаратів, наприклад антибіотиків, засобів для лікування акне, анестетиків, антигістамінних препаратів, гормональних препаратів, антимікотиків, нестероїдних протизапальних засобів, кортикостероїдів. Реакцію може провокувати як активна речовина, так і допоміжна, а також різні контамінанти (Tramontana M. et al., 2023).
Діагностика
Оскільки клінічні прояви АКД є схожими на прояви інших дерматологічних хвороб і не дають змоги однозначно встановити діагноз, потрібно ретельно збирати анамнез, проводити фізикальне обстеження та виконувати алергологічні дослідження. Анамнез має містити інформацію щодо професійної діяльності пацієнта, його хобі, препаратів, які він приймає, косметики, якою він користується, та тканин, які він носить. Завданням фізикального обстеження є оцінювання морфології й локалізації уражень шкіри та слизових оболонок (Tramontana M. et al., 2023).
Цінну інформацію для встановлення діагнозу надають патч-тести з підозрюваними алергенами, які дають змогу відтворити реакцію гіперчутливості. Оскільки точне встановлення причинного алергену за даними анамнезу та фізикального обстеження є дуже складним, для початкової діагностики застосовуються набори найпоширеніших локально алергенів. Якщо ж анамнез свідчить про іншу потенційну причину, застосовуються додаткові патчі. Перед проведенням тесту лікар має переконатися у відсутності протипоказань: наявності тяжкого/генералізованого дерматиту в ділянці накладання патчів з алергеном, системного лікування імуносупресантами (наприклад, преднізолоном у дозі >10 мг/добу), нещодавнього (впродовж <7 днів тому) застосування топічних кортикостероїдів і нещодавнього ультрафіолетового опромінення діагностичної ділянки. Слід зауважити, що деякі речовини для патч-тестів можуть провокувати подразнення, котре є хибнопозитивним результатом. Зазвичай подразненню, на відміну від алергічної реакції, притаманні чіткі краї еритеми та поява дрібних зморшок поверхні шкіри (табл.) (Stingeni L. et al., 2019; Tramontana M. et al., 2023).
Лікування
Ключовим заходом лікування та профілактики АКД є уникнення контакту з виявленим алергеном. Потрібно також надати пацієнту докладну інформацію щодо алергену, його потенційних джерел і альтернативних речовин. Важливим завданням у веденні пацієнта з АКД є профілактика хронізації дерматиту, особливо якщо він локалізований у ділянці обличчя або рук, що асоціюється зі значним тягарем хвороби та погіршенням якості життя (Raff J. et al., 2020; Di Agosta E. et al., 2021).
Фармакотерапію зазвичай розпочинають з короткого курсу топічних кортикостероїдів у середній або високій дозі. Для уникнення побічних ефектів цих препаратів (атрофії шкіри, телеангіектазій) застосовується безстероїдне лікування за допомогою топічних інгібіторів кальциневрину. У разі тяжкого або рецидивного АКД доцільною є фототерапія й імуносупресивні засоби (циклоспорин, мікофенолату мофетил, азатіоприн). Багатонадійні результати продемонстрували також біологічні препарати, наприклад дупілумаб. Окрім того, якщо АКД має тяжкий перебіг, можуть призначатися системні кортикостероїди та пероральні антигістамінні препарати (АГП). АГП передусім призначають у разі сильного свербежу (Tramontana M. et al., 2023).
Для запобігання хронізації та погіршення перебігу АКД доцільно розпочинати лікування своєчасно. Базу лікування становлять пом’якшувальні засоби (емолієнти) та симптоматичне застосування АГП. Безперечно, слід уникати потенційних причинних алергенів усіма можливими способами: наприклад, замінити сонцезахисні засоби на легкий одяг, який закриває тіло від сонячних променів. Потрібно також пам’ятати, що АГП можуть викривляти результати дерматологічних тестів, тому лікування ними треба припиняти за 3 дні до обстеження (Li Y., Li L., 2021).
У разі хронічного АКД алгоритм лікування передбачає рух від найпростіших до найскладніших методів (рис.). У цьому алгоритмі АГП додаються до місцевого лікування з метою контролю свербежу або ослаблення феномену рикошету при скасуванні топічних кортикостероїдів (Jacob S.E., Castanedo-Tardan M.P., 2007).
Одним з найширше застосовуваних АГП другого покоління є цетиризин. Цей препарат застосовується при низці дерматологічних захворювань. Піковий рівень цетиризину в плазмі крові досягається вже через 1 годину після приймання препарату. У дерматології цетиризин є ефективним для лікування різних форм кропив’янки, а також для усунення свербежу (Zuberbier T., Henz B.M., 1999).
Описано клінічні випадки успішного застосування цетиризину при лікуванні дерматологічних проявів коронавірусної хвороби (COVID-19), а саме еритематозної макулярної й уртикарної висипки. Застосування цетиризину давало змогу швидко усунути свербіж, який супроводжував ці висипання (Luis H. et al., 2021). Експериментальне дослідження, в якому відносно здоровим добровольцям уводили пруритогени, теж підтвердило високу потужність цетиризину в усуненні гістамін-індукованого свербежу (Solinski H. et al., 2021). Цетиризин продемонстрував перевагу над ебастином і лоратадином в усуненні свербежу, зумовленого укусами москітів, у сенсибілізованих осіб (Karppinen A. et al., 2002).
У дослідженні за участю дітей віком 2-6 років з алергічним ринітом цетиризин ефективніше усував назальний свербіж, аніж лоратадин в еквівалентній дозі (Sienra-Monge J. et al., 1999). Інше педіатричне дослідження продемонструвало, що цетиризин усував свербіж достовірно швидше, ніж плацебо, а також зменшував розмір еритеми й інтенсивність ліхеніфікації. Сонливість і погіршення уваги не відзначалися (La Rosa M. et al., 1994).
Важливим полем застосування цетиризину є також свербіж, зумовлений печінковими хворобами. Оскільки цей АГП переважно елімінується нирками в незміненій формі, його можна застосовувати в осіб з дисфункцією печінки, для котрих значна частка АГП протипоказана (Simons F. et al., 1993).
Отже, ефективність цетиризину при різних етіопатогенетичних формах свербежу не викликає сумнівів, а як АГП другого покоління цей препарат характеризується низькою ймовірністю побічних ефектів седативного профілю.
Висновки
АКД є поширеним алергодерматологічним захворюванням, яке виникає при контакті шкіри та слизових оболонок сенсибілізованого пацієнта з алергенами та значно погіршує якість життя людини. Частими тригерами АКД виступають ароматизатори й консерванти косметичних засобів і побутової хімії. Золотим стандартом діагностики АКД є патч-тести, однак перед їх виконанням потрібно максимально ретельно зібрати анамнез і провести фізикальне обстеження. Лікування АКД передбачає уникнення причинних алергенів і застосування пом’якшувальних засобів, топічних кортикостероїдів, інгібіторів кальциневрину тощо. Для контролю свербежу використовують АГП, наприклад цетиризин.
Список літератури – в редакції.