Запальний фіброїдний поліп (ЗФП) – це доброякісна пухлина, що не метастазує, яка може виникати в усіх відділах шлунково-кишкового тракту, причому локалізація у стравоході трапляється надзвичайно рідко. Ми представляємо випадок 43-річного пацієнта, направленого до нашого відділення після виявлення утворення стравоходу під час обстеження епізоду зомління, спричиненого анемією. Ендоскопія верхніх відділів шлунково-кишкового тракту виявила 3-сантиметрове дистальне утворення стравоходу, що виступає через нижній стравохідний сфінктер у малу кривизну шлунка. За допомогою езофагектомії за методом Айвора Льюїса було проведено резекцію цього утворення. Патологоанатомічне дослідження підтвердило ЗФП нижньої частини стравоходу. Пацієнт одужав без ускладнень і був виписаний на 7-й день після операції. Цей випадок підкреслює, що при проведенні диференційної діагностики уражень стравоходу важливо мати на увазі ЗФП, а також свідчить про необхідність індивідуального лікування з огляду на характеристики пацієнта та досвід хірурга.
Стаття у форматі PDF Автор: Ігор Миколайович СКРИПНИК, доктор медичних наук, професор, президент ГО «Українська гастроентерологічна асоціація», проректор із науково-педагогічної роботи та післядипломної освіти, професор кафедри внутрішньої медицини № 1 Полтавського державного медичного університету У світі стрімких технологічних проривів, надсучасних фармакологічних рішень і майже щорічного оновлення положень настанов з медикаментозного лікування різноманітних захворювань вибір на […]
Пацієнти, які звертаються до лікаря зі скаргами на закреп, прагнуть досягти очікуваного полегшення негайно. Неприємні фізичні відчуття, що переплітаються з тривожним нетерпінням, провокують появу імпульсивного прагнення лише одного – позбутися неприємного стану якнайшвидше. Нетерпіння змушує шукати миттєві рішення: в аптеці купуються ліки, які «працюють швидко» або «точно подіють уже сьогодні», стираючи з поля зору ймовірність того, що закреп може повернутися (і не один раз) і стати причиною інших вагомих проблем зі здоров’ям.
Щовесни американські гастроентерологи привітно зустрічають своїх колег з усього світу на міжнародній конференції Digestive Disease Week (DDW). Цьогоріч науковці, клініцисти та дослідники зібралися 3-6 травня в сонячному Сан-Дієго на узбережжі Тихого океану в сучасному просторому виставковому комплексі San Diego Convention Center.
Рифаксимін є похідним рифаміцину з покращеними фармакокінетичними та фармакодинамічними властивостями. Завдяки піридоімідазольному кільцю він практично не абсорбується в шлунково-кишковому тракті (ШКТ), але є розчинним у жовчних солях, має широкий спектр протимікробної активності поряд з високим профілем безпеки (рис. 1). Спочатку рифаксимін було представлено для лікування інфекційної діареї, потім – діареї мандрівників, а тепер застосовується в терапії інфекційних захворювань ШКТ.
Стаття у форматі PDF Переклала й адаптувала д-р мед. наук Лариса Стрільчук Оцінювання проявів і тяжкості хвороби Енцефалопатію в пацієнта з гострим тяжким автоімунним гепатитом (АІГ) рекомендовано розцінювати як гостру печінкову недостатність (ГПН), зумовлену АІГ. Цей діагноз має стати підставою для розгляду питання про термінову трансплантацію печінки. Рекомендовано відрізняти ГПН, яка виникла на тлі хронічної, від […]
Процес тривалого запалення паренхіми підшлункової залози (ПЗ) може ускладнюватися розвитком фіброзу, структурними змінами її протоки, зниженням екзокринної й ендокринної функцій і виникненням інших ускладнень. Це погіршує якість життя та знижує працездатність пацієнтів із хронічним панкреатитом (ХП). Частота його становить від 5 до 10 на 100 тисяч населення країн Європи.
Незважаючи на прогрес у лікуванні захворювань печінки, внутрішньопечінковий холестаз (ВПХ) залишається невирішеною медичною проблемою, що змушує пацієнтів страждати від виснажливих симптомів, які значно погіршують якість їхнього життя.
Синдром подразненого кишківника (СПК) є хронічним, іноді інвалідизувальним функціональним захворюванням кишківника [1, 2], яке характеризується періодичним абдомінальним болем, асоційованим з порушенням форми або частоти випорожнень [3]. Згідно з IV Римськими критеріями [4], розробленими багатонаціональною групою експертів з функціональних гастроінтестинальних (ГІ) розладів, СПК діагностується на підставі періодичного абдомінального болю, пов’язаного з дефекацією чи зміною частоти/форми випорожнень. Це поширене функціональне ГІ-захворювання, що чинить істотний вплив на якість життя й соціальне функціонування [1, 2], вражає приблизно 10% загальної популяції в усьому світі [5] та, як повідомляється, знижує якість життя та збільшує соціальні витрати [6]. Патофізіологія СПК остаточно не вивчена [2], тому для нівелювання симптомів і покращення якості життя застосовують різні методи лікування, в тому числі модифікацію способу життя, медикаментозну терапію та психологічну підтримку [6]. Однак терапія часто зосереджується лише на нівелюванні найнеприємніших симптомів і часто є незадовільною [6]. За таких обставин виникає потреба в науково обґрунтованих і систематичних клінічних настановах для зменшення дискомфорту пацієнтів і соціально-економічного тягаря.
Ларингофарингеальна рефлюксна хвороба (ЛФРХ), запальне захворювання, спричинене регургітацією в глотку гастродуоденального вмісту, яке подразнює та пошкоджує слизову оболонку глотки, залишається однією з найскладніших і соціально значущих проблем сучасної медицини [1]. Рефлюкс шлункового вмісту у верхні відділи шлунково-кишкового тракту й дихальних шляхів зумовлює багато клінічних симптомів, включно з охриплістю голосу, кашлем, болем у горлі, відчуттям перешкоди та надмірної кількості слизу в горлі. Шлунковий уміст зазвичай включає шлункову кислоту, некислі речовини, жовч і пепсин. Рефлюкс у верхні дихальні шляхи переважно зачіпає глотку, гортань і носову порожнину. Зміни слизової оболонки глотки та гортані охоплюють гіперемію й набряк міжхрящової частини слизової оболонки гортані, гіперплазію задньої спайки та набряк голосових зв’язок. До серйозніших, але відносно рідкісних ускладнень належать виразки, гранульоми, зникнення гортанного простору. Останніми роками ЛФРХ став значним соціальним тягарем [2]. Установлено, що 15% оториноларингологічних амбулаторних пацієнтів мають ларингофарингеальний рефлюкс (ЛФР). В одному дослідженні в 50% хворих з патологією гортані та змінами голосу діагностовано ЛФРХ за допомогою 24-годинного двозондового рН-моніторингу.
