Синдром подразненого кишківника (СПК) є хронічним, іноді інвалідизувальним функціональним захворюванням кишківника [1, 2], яке характеризується періодичним абдомінальним болем, асоційованим з порушенням форми або частоти випорожнень [3]. Згідно з IV Римськими критеріями [4], розробленими багатонаціональною групою експертів з функціональних гастроінтестинальних (ГІ) розладів, СПК діагностується на підставі періодичного абдомінального болю, пов’язаного з дефекацією чи зміною частоти/форми випорожнень. Це поширене функціональне ГІ-захворювання, що чинить істотний вплив на якість життя й соціальне функціонування [1, 2], вражає приблизно 10% загальної популяції в усьому світі [5] та, як повідомляється, знижує якість життя та збільшує соціальні витрати [6]. Патофізіологія СПК остаточно не вивчена [2], тому для нівелювання симптомів і покращення якості життя застосовують різні методи лікування, в тому числі модифікацію способу життя, медикаментозну терапію та психологічну підтримку [6]. Однак терапія часто зосереджується лише на нівелюванні найнеприємніших симптомів і часто є незадовільною [6]. За таких обставин виникає потреба в науково обґрунтованих і систематичних клінічних настановах для зменшення дискомфорту пацієнтів і соціально-економічного тягаря.
Медикаментозне ураження печінки (drug-induced liver injury – DILI) є відносно поширеною реакцією на приймання різноманітних медикаментів, у тому числі ліків, дієтичних добавок, лікарських трав. Залежно від специфічних порушень умісту печінкових ферментів, які виникають при цьому, DILI класифікують на гепатоцелюлярний, холестатичний і змішаний типи. Цей поділ відображає різні гістологічні зміни: гепатоцелюлярне DILI асоціюється з тяжким запаленням, некрозом і апоптозом, тоді як холестатичне DILI пов’язане з утворенням жовчних згустків і недостатністю жовчних проток [1].
Нещодавно провідна Європейська асоціація з вивчення печінки (EASL) знову зібрала найкращих фахівців у галузі гепатології в одному місці в межах чергового щорічного Міжнародного гепатологічного конгресу (ILC). Цього разу делегати EASL зустрілися під дахом сучасного конференц-комплексу RAI в Амстердамі (Нідерланди). 7-10 травня майже 7500 фахівців з усього світу плідно працювали в змішаному офлайн- та онлайн-форматі. Вітчизняні спеціалісти також узяли безпосередньо участь у роботі EASL-2025, онлайн-підтримку забезпечувала значна когорта українських лікарів, які приєдналися до трансляцій конгресу з різних куточків нашої країни.
Первинний біліарний холангіт (ПБХ) – це рідкісне автоімунне холестатичне захворювання печінки, яке характеризується ураженням дрібних внутрішньопечінкових жовчних проток, що призводить до холестазу, фіброзу й потенційно до цирозу печінки. Без ефективного лікування ПБХ здатний швидко прогресувати та спричиняти тяжкі печінкові ускладнення,
як-от портальна гіпертензія й печінкова недостатність,
а також підвищену смертність серед пацієнтів.
Тривалий час етіологічні та патогенетичні чинники розвитку ПБХ були невідомі, тому впровадження ефективного медикаментозного лікування для уповільнення прогресування фіброзу печінки було неможливим і єдиною надією на виживання для пацієнтів з пізніми стадіями хвороби була трансплантація печінки.
Зважаючи на автоімунну природу ураження печінки при ПБХ, проводилися численні дослідження щодо використання в його терапії різних препаратів
з імуносупресивною та протизапальною діями (в тому числі кортикостероїдів, колхіцину, циклоспорину, метотрексату, D-пеніциламіну, азатіоприну), проте клінічні ефекти такого лікування були мінімальними, а побічні реакції – значними. Справжнім проривом у терапії ПБХ стало впровадження урсодезоксихолевої кислоти (УДХК) як препарату першої лінії. Своєчасна діагностика ПБХ і призначення УДХК дають змогу покращити клінічний перебіг хвороби, уповільнити розвиток фіброзу та цирозу печінки, поліпшити показники виживаності пацієнтів без трансплантації печінки.
Мікробіота людини містить близько 38 трильйонів мікроорганізмів, що приблизно дорівнює кількості людських клітин. Завдяки інноваційним технологіям було встановлено, що тканини й органи, які колись вважалися стерильними (легені, молочна залоза, печінка, підшлункова залоза, простата, нирки), насправді містять мікробні спільноти. У зв’язку з виявленням мікроорганізмів у 33 основних типах злоякісних пухлин запропоновано концепцію внутрішньопухлинної мікробіоти (ВПМ), що є невід’ємною частиною мікрооточення пухлини. Мікроорганізми всередині пухлини здатні істотно змінювати біологію різних клітин, впливаючи на виникнення, розвиток і метастазування пухлин і протипухлинний імунітет. Основні повідомлення про важливі відкриття, пов’язані з ВПМ, ілюструє рисунок 1. Переклад огляду підсумовує характеристики й нові функції ВПМ у різних пухлинах травного тракту, вплив ВПМ на розвиток раку та протипухлинний імунітет і перспективи застосування ВПМ у прогнозуванні й терапії раку.
Підшлункова залоза (ПЗ) – це орган, розташований у заочеревинному просторі, позаду шлунка, в безпосередній близькості до дванадцятипалої кишки (ДПК), воріт печінки, селезінки. З давніх часів ПЗ цікавила науковців своєю анатомією та функціями, але розуміння анатомії ПЗ покращилося лише після публікації досліджень, проведених Йоганном Вірсунґом в Італії в 1642 р. Наступні дослідження Абрагама Фатера та Джованні Санторіні, які були проведені до середини 1700-х рр., представили повну картину анатомії ПЗ. Розуміння функцій ПЗ довелося чекати до кінця 1800-х рр. У 1850 р. Клод Бернар припустив, що ПЗ бере участь у травленні, й лише в 1890 р. Пауль Ланґерганс висунув гіпотезу щодо ролі ПЗ у розвитку цукрового діабету (ЦД) [1].
За Чиказькою класифікацією, відсутність скорочень (ВС) стравоходу є основним порушенням його моторної функції, котру визначають як повну ВС поряд із нормальним розслабленням нижнього стравохідного сфінктера (НСС) та інтегральним тиском розслаблення (ІТР) (рис.) [1, 2]. Діагноз ВС ґрунтується на результатах манометрії з високою роздільною здатністю (МВРЗ).
Кістозні ураження печінки поділяються на прості та складні; їх поширеність коливається від 2,5 до 18%. Більшість випадків припадає на прості кісти печінки (ПКП) – зазвичай безсимптомні доброякісні утворення стабільних розмірів, що рідко потребують лікування. Складні кістозні ураження печінки включають уроджені, передракові, неопластичні, інфекційні та посттравматичні ураження. У поєднанні з клінічними й лабораторними даними ультразвукове дослідження (УЗД), комп’ютерна томографія (КТ), магнітно-резонансна томографія (МРТ) й УЗД з контрастуванням надають діагностичну інформацію та класифікують складні кістозні ураження печінки. Більшість складних кіст потребують хірургічного втручання, тому проблема точної діагностики в цих випадках особливо актуальна, адже за відсутності ефективного лікування потенційно збільшуються захворюваність і смертність. Отож оновлена інформація щодо діагностики, класифікації й ефективного лікування найпоширеніших складних кістозних уражень печінки є актуальною.
Стаття у форматі PDF Підготувала канд. мед. наук Тетяна Можина Червень, сонячна Іспанія, місто Сантьяго-де-Компостела, ЕРС-2024 – ці слова стали своєрідним паролем, з яким учасники щорічного конгресу Європейського клубу панкреатологів (EPC) зустрічали одне одного в сучасному конференц-холі Auditorio de Galicia, де протягом 4 днів активно та плідно працювали делегати з різних країн Європи, Азії, Північної […]
Діарея, котру зазвичай визначають як відходження рідких/водянистих випорожнень ≥3 р/добу [8], є клінічним проявом порушення всмоктування води й електролітів у кишківнику, що досить часто трапляється в практичній діяльності лікарів первинної ланки, терапевтів, гастроентерологів, педіатрів, інфекціоністів [1]. Насправді «просте» порушення частоти та консистенції випорожнень асоційовано не тільки зі значним економічним, але й соціальним тягарем: у 2016 р. діарея посідала восьме місце серед основних причин смерті в усіх вікових групах (1 655 944 смерті, 95% довірчий інтервал (ДІ) 1 244 073-2 366 552) [11] та була п’ятою основною причиною смерті дітей віком до 5 років (446 000 смертей, 95% ДІ 390 894-504 613). У 2024 р. Всесвітня організація охорони здоров’я вже називає діарею третьою основною причиною смерті дітей віком до 5 років: «Щороку від діареї помирають близько 443 832 дітей віком до 5 років і 50 851 дитина віком від 5 до 9 років» [8].
