Ювілейний конгрес EASL 2026: відкриваємо, навчаємося, спілкуємося
Автор: Ігор Миколайович Скрипник, доктор медичних наук, професор, президент ГО «Українська гастроентерологічна асоціація», проректор з науково-педагогічної роботи та післядипломної освіти, професор кафедри внутрішньої медицини № 1 Полтавського державного медичного університету
Наприкінці травня Барселона традиційно зустрічала делегатів EASL 2026 теплим середземноморським сонцем, яскравими барвами Каталонії та величними силуетами храму Саґрада Фамілія. Цьогоріч саме образ Саґрада Фамілія став офіційною візитівкою конгресу: його зображення прикрашало банери, екрани й інші візуальні матеріали, підкреслюючи нерозривний зв’язок наукового форуму з містом-господарем.
У цій особливій атмосфері відбувся ювілейний конгрес Європейської асоціації з вивчення печінки (EASL). Подія мала символічне значення: рівно 60 років тому, 1966 року, відбулася перша конференція асоціації, яка зібрала лише 70 делегатів із 13 країн світу. За минулі шість десятиліть EASL перетворилася з невеликої професійної спільноти на одну з провідних міжнародних організацій у галузі гепатології. У ювілейному конгресі взяли участь уже понад 8,5 тисяч учасників зі 109 країн світу.
Девіз ювілейного конгресу – Discover. Learn. Connect («Відкривай. Навчайся. Спілкуйся») – став своєрідним відображенням філософії EASL. Відкривати нові знання, навчатися протягом усього професійного життя й об’єднувати спеціалістів з усього світу навколо спільної мети – необхідні складові для покращення стану пацієнтів із хворобами печінки. Саме в цьому контексті особливого значення набуло рішення EASL надати українським лікарям можливість безплатної онлайн-участі в конгресі та доступ до навчальних ресурсів асоціації. Протягом чотирьох днів учасники обговорювали найактуальніші питання сучасної гепатології – від фундаментальних механізмів розвитку захворювань печінки до нових підходів у лікуванні метаболічно-асоційованої стеатотичної хвороби печінки (МАСХП) і метаболічно-асоційованого стеатогепатиту (МАСГ), цирозу печінки (ЦП), алкоголь-асоційованих захворювань печінки (ААЗП) та вірусних гепатитів. Пропонуємо нашим читачам огляд найцікавіших подій EASL 2026.
Цільова терапія МАСГ: ключові оновлення рекомендацій EASL/EASD/EASO (2026)
Однією з найочікуваніших подій EASL 2026 стало представлення рекомендацій EASL/EASD/EASO щодо цільової фармакотерапії MAСГ. Оновлені рекомендації, котрі презентував професор Frank Tacke (Німеччина), дають відповіді на два провідні запитання: яких пацієнтів слід розглядати як кандидатів для цільової терапії та як обрати оптимальний препарат?
Для стратифікації ризику експерти пропонують використовувати сучасні неінвазивні алгоритми оцінювання фіброзу та призначати фармакотерапію особам з нециротичним MAСГ і клінічно значущим фіброзом (F2-F3). Основна увага зосереджена на двох препаратах – ресметиромі та семаглутиді, які мають різні механізми дії. Ресметиром є першим препаратом, спеціально розробленим для лікування MAСГ. Як селективний агоніст β-рецепторів тиреоїдних гормонів, він діє переважно на рівні печінки, зменшуючи стеатоз, покращуючи ліпідний профіль і сповільнюючи прогресування фіброзу. Саме тому його рекомендують призначати пацієнтам, у яких провідною проблемою є прогресивне ураження печінки.
Семаглутид, навпаки, реалізує свій ефект через вплив на метаболічні механізми хвороби. Значне зниження маси тіла, покращення контролю глікемії та доведені серцево-судинні переваги роблять його особливо привабливим для пацієнтів з ожирінням, цукровим діабетом (ЦД) 2-го типу та високим кардіометаболічним ризиком. Отже, ресметиром умовно називають «печінково-орієнтованою» терапією, а семаглутид – «кардіометаболічно-орієнтованою». Важливо, що експерти не розглядають ці препарати як прямі альтернативи один одному. Навпаки, вибір терапії пропонується здійснювати з урахуванням клінічного фенотипу пацієнта. Зокрема, ресметиром може бути особливо корисним для пацієнтів без ожиріння з вираженою атерогенною дисліпідемією, підвищеним рівнем ліпопротеїну (А), ризиком саркопенії або у випадках, коли пацієнт уже отримує агоніст рецепторів глюкагоноподібного пептиду-1 (ГПП-1) з інших показань. Натомість семаглутид є логічним вибором при ожирінні, недостатньому контролі ЦД, наявності серцево-судинних захворювань або хронічної хвороби нирок.
Окремий інтерес у делегатів викликала концепція комбінованої терапії ресметиромом і семаглутидом. Різні механізми дії цих препаратів створюють передумови для їх одночасного застосування. Такий підхід потенційно дає змогу впливати як на печінкові прояви MAСГ, так і на кардіометаболічні порушення, що лежать в основі хвороби. Хоча доказова база для комбінованої терапії ще формується, саме цей напрям багато експертів розглядають як наступний етап розвитку лікування MAСГ.
Гепатолог у новій ролі: правило трьох «Е» успішної інкретинової терапії при МАСХП
Однією з найпрактичніших сесій конгресу стала спільна секція EASL і Європейської асоціації з вивчення ожиріння (EASO) «Що варто та чого не варто робити при МАСХП: призначення препаратів проти ожиріння». Ще кілька років тому питання фармакотерапії ожиріння залишалося переважно сферою інтересів ендокринологів. Сьогодні ситуація стрімко змінюється. Після появи переконливих доказів ефективності агоністів рецепторів ГПП-1 і подвійних агоністів рецепторів глюкозозалежного інсулінотропного поліпептиду (ГІП) / ГПП-1 щодо зниження маси тіла, зменшення кардіометаболічного ризику та покращення перебігу МАСХП гастроентерологи й гепатологи дедалі частіше самі призначають ці препарати своїм пацієнтам.
Особливої актуальності ця тема набула після появи даних про здатність семаглутиду сприяти регресії стеатогепатиту, його схвалення для лікування MAСГ з помірним і тяжким фіброзом та офіційної реєстрації на вітчизняному фармацевтичному ринку оригінального семаглутиду. У таких умовах перед фахівцями постають нові практичні запитання: як контролювати побічні ефекти й підтримувати довгострокову прихильність до лікування? Саме ці питання стали центральною темою доповіді «Як подолати побічні ефекти та підвищити прихильність до лікування?», яку представила професорка Sanja Klobučar (Хорватія). Основну увагу вона приділила гастроінтестинальним побічним ефектам, які залишаються найчастішими при застосуванні агоністів ГПП-1 і подвійних агоністів ГІП/ГПП-1.
За даними клінічних досліджень, хоча б один гастроінтестинальний симптом (нудота, блювання, діарея, закреп, здуття живота, абдомінальний дискомфорт) виникає в 60-80% пацієнтів, які отримують інкретинову терапію.
Доповідачка підкреслила кілька важливих особливостей таких реакцій. По-перше, вони переважно є легкими або помірними. По-друге, мають чіткий дозозалежний характер і найчастіше виникають на початку лікування або під час підвищення дози препарату. По-третє, більшість симптомів є транзиторною та поступово зменшується після досягнення підтримувальної дози. Це пов’язано з адаптацією шлунково-кишкового тракту та центральних механізмів регуляції апетиту до дії інкретинових препаратів. Винятком може бути закреп, який іноді зберігається довше, ніж інші гастроінтестинальні прояви.
Для профілактики небажаних явищ професорка запропонувала просту мнемонічну формулу трьох «Е» – Educate and explain, Eat differently, Escalate slowly («Навчати та пояснювати, харчуватися різноманітно, підвищувати дозу поступово»). Перед початком терапії пацієнт має чітко розуміти, на які симптоми можна очікувати та як правильно на них реагувати. Не менш важливою є корекція харчової поведінки: рекомендується їсти повільніше, вибирати менші порції, припиняти їду за появи відчуття насичення, уникати переїдання й пізніх прийомів їжі. Перевагу слід віддавати легкозасвоюваним продуктам з низьким умістом жиру, достатньою кількістю рідини та клітковини, водночас обмежуючи дуже жирну, смажену й надто гостру їжу, а також солодкі газовані напої.
Окремий блок доповіді було присвячено практичним аспектам титрування дози. Ключовий меседж був надзвичайно чітким: поява нудоти, блювання, діареї, закрепу або абдомінального дискомфорту не має автоматично призводити до скасування препарату. У більшості випадків проблему вдається вирішити шляхом корекції темпу підвищення дози та надання пацієнту додаткового часу для адаптації. Першим кроком за появи симптомів має бути подовження фази титрування. Якщо пацієнт погано переносить поточний етап лікування, доцільно залишити його на тій самій дозі ще на 2-4 тижні перед наступною ескалацією. Друге важливе правило: не підвищувати дозу на тлі активних гастроінтестинальних симптомів, наступний етап титрування слід відкласти до повного чи суттєвого покращення стану. Якщо симптоми виникли після чергового підвищення дози, доцільно повернутися до попередньої добре переносимої дози та підтримувати її протягом кількох днів або довше, перш ніж знову розглядати ескалацію. Такий підхід дає змогу зберегти досягнутий терапевтичний ефект і водночас уникнути передчасного скасування терапії.
Ще один важливий принцип – індивідуалізація підтримувальної дози. Як підкреслила доповідачка, не кожен пацієнт обов’язково має досягти максимальної дози препарату. Якщо переносимість залишається обмеженою, але терапія забезпечує достатній клінічний ефект, доцільно розглянути використання нижчої підтримувальної дози. Такий підхід може бути особливо корисним у пацієнтів із супутніми хворобами шлунково-кишкового тракту або підвищеним ризиком відмови від лікування.
ААЗП – одна з ключових тем EASL 2026
Окремою наскрізною темою EASL 2026 стали ААЗП та вплив алкоголю на здоров’я населення. Актуальність цієї проблеми підкреслювали не тільки організатори: Всесвітня організація охорони здоров’я спільно з Європейським альянсом охорони здоров’я щодо алкоголю провели сесію, під час якої представники цих авторитетних організацій обговорили шляхи трансформації сучасних наукових доказів у практичні інструменти громадського здоров’я та державної політики.
Серед численних заходів, присвячених ААЗП, особливий інтерес викликав симпозіум «Діагностика та лікування метаболічної алкоголь-асоційованої хвороби печінки (МетАХП)». Його темою стало захворювання, котре ще кілька років тому не існувало як окрема нозологічна одиниця, але сьогодні розглядається як один з найважливіших викликів сучасної гепатології. Делегати приділили значну увагу виступу професора Brian Lee (США) «Сучасні та майбутні можливості лікування MeтАХП з огляду на кардіометаболічні фактори ризику». Доповідач наголосив, що MeтАХП не можна розглядати як просте поєднання метаболічної дисфункції та вживання алкоголю. Навпаки, ці фактори взаємно посилюють негативний вплив один одного, прискорюючи прогресування фіброзу, ЦП і серцево-судинних ускладнень.
Ключовим меседжем виступу стала концепція «двох стовпів», на яких має базуватися лікування MeтАХП. Перший з них передбачає контроль алкогольного навантаження через мотиваційне консультування, лікування розладу вживання алкоголю та досягнення максимально можливої абстиненції. Другий полягає в активній корекції кардіометаболічних факторів ризику, включно з ожирінням, інсулінорезистентністю, ЦД 2-го типу, артеріальною гіпертензією та дисліпідемією. Лікування МетАХП має бути спрямоване не лише на покращення печінкових показників, а й на зниження загального серцево-судинного ризику. Особливу увагу доповідач приділив препаратам, здатним одночасно впливати на обидві складові хвороби. Найбільший інтерес сьогодні становлять агоністи рецепторів ГПП-1 і препарати, що модулюють сигнальний шлях фактора росту фібробластів (FGF21). Окрім добре відомих ефектів щодо зниження маси тіла, покращення чутливості до інсуліну та зменшення стеатозу печінки, агоністи ГПП-1 здатні впливати й на алкогольну поведінку. Нові клінічні дослідження довели, що семаглутид зменшує потяг до алкоголю, кількість днів з надмірним уживанням спиртного та загальний обсяг споживання етанолу, ймовірно, через вплив на мезолімбічну систему винагороди. Не менш перспективним напрямом є препарати, що містять FGF21 (ефруксифермін, пегозафермін). FGF21 бере участь у регуляції енергетичного обміну й харчової поведінки, а також може впливати на центри винагороди та зменшувати потяг до алкоголю. Тому аналоги FGF21 потенційно можуть забезпечити подвійний ефект: покращення метаболічного профілю й одночасний вплив на один із ключових поведінкових факторів прогресування MeтАХП.
Вчимося в найкращих: новітні методи візуалізації на післядипломному курсі EASL
Традиційно важливе місце в програмі EASL 2026 посідають післядипломні навчальні курси, які дають змогу лікарям-практикам систематизувати сучасні знання й ознайомитися з новими клінічними підходами. Одним з найвідвідуваніших став курс «Діагностичний арсенал сучасного гепатолога», присвячений можливостям сучасних лабораторних, інструментальних і молекулярних методів діагностики хвороб печінки. Значний інтерес аудиторії викликала лекція професора Maxime Ronot (Франція) «Візуалізаційні методи досліджень у разі дифузних захворювань печінки: переваги й обмеження». Доповідач запропонував делегатам поглянути на сучасну гепатологію крізь призму візуалізаційних досліджень, адже медицина XXI століття дедалі більше перетворюється на «медицину зображень», де кожен лікар прагне не лише аналізувати лабораторні показники, а й безпосередньо оцінювати структурні зміни органів. Водночас у разі паренхіматозних захворювань печінки ситуація залишається дещо парадоксальною: попри стрімкий розвиток радіологічних технологій, у більшості випадків клініцисти використовують комплексне оцінювання лабораторних тестів, неінвазивних маркерів фіброзу, еластографії та, за потреби, біопсії печінки.
\
Професор відзначив значний прогрес серед інструментальних методів кількісного оцінювання фіброзу: сьогодні ультразвукова та магнітно-резонансна еластографія (МРЕ) дають змогу отримувати показники, що добре корелюють з гістологічною стадією фіброзу. Особливо перспективною видається МРЕ, яку доповідач охарактеризував як «один з найточніших неінвазивних методів оцінювання фіброзу печінки». Проте її широке впровадження поки що стримують висока вартість дослідження й обмежена доступність відповідного обладнання.
Істотний прогрес відбувся і в оцінюванні стеатозу. Якщо раніше лікарі значною мірою покладалися на суб’єктивну інтерпретацію ультразвукових або томографічних зображень, то сьогодні магнітно-резонансна томографія (МРТ) з кількісним визначенням фракції жиру за протонною щільністю (MRI-PDFF) фактично розглядається як референтний неінвазивний метод кількісного визначення жирової інфільтрації печінки. Завдяки саме цій методиці МРТ поступово переходить з категорії діагностичних інструментів до засобів моніторингу терапевтичної відповіді. Зокрема, зниження показника MRI-PDFF на ≥30% асоціюється з гістологічним покращенням у разі МАСГ, тоді як вираженіше зменшення вмісту жиру може свідчити про значну відповідь на лікування та регрес патологічних змін у печінці.
Окрему увагу професор приділив проблемі оцінювання запалення й активності при МАСГ. Саме запальний компонент МАСГ залишається однією з головних сліпих плям сучасної візуалізації. Проте нові методики, зокрема МРТ-картування cT1 і аналіз параметрів ультразвукового сигналу, демонструють багатонадійні результати та потенційно можуть стати інструментами раннього виявлення пацієнтів з високим ризиком прогресування.
Сателітні симпозіуми EASL 2026: час обережного оптимізму
Крім основної наукової програми, значний інтерес учасників традиційно викликали сателітні симпозіуми, які дають змогу детальніше розглянути окремі клінічні проблеми й обговорити найновіші дані, що лише починають змінювати повсякденну практику. Відкриваючи симпозіум, професор Michael Trauner (Австрія) охарактеризував нинішній етап розвитку галузі як «час обережного оптимізму».
За його словами, після багатьох років клінічних невдач у дослідників нарешті з’явилися підстави говорити про реальну можливість змінити природний перебіг первинного склерозивного холангіту (ПСХ).
Професор Andreas Kremer (Швейцарія) нагадав про складну клінічну реальність ПСХ. Захворювання залишається рідкісним, але має тяжкі наслідки: прогресивний холестаз, фіброз і ЦП, високий ризик холангіокарциноми, колоректального раку та необхідність трансплантації печінки. Особливу проблему становить непередбачуваність перебігу хвороби. У багатьох пацієнтів захворювання тривалий час може залишатися відносно стабільним, після чого раптово починає швидко прогресувати. При цьому надійних біомаркерів, здатних прогнозувати індивідуальний перебіг ПСХ, досі не існує.
Доповідач окремо звернув увагу на те, що ПСХ є не лише проблемою лабораторних показників чи візуалізаційних змін. Захворювання суттєво погіршує якість життя через хронічну втому, свербіж, біль, необхідність регулярних магнітно-резонансних холангіопанкреатографій, колоноскопій і ендоскопічних утручань. Більшість пацієнтів перебуває в найактивнішому віці (20-40 років), коли будують кар’єру та створюють сім’ю. Саме тому пошук ефективного лікування має не лише медичне, а й значне соціальне значення.
Найбільший інтерес учасників викликала доповідь професора M. Trauner, присвячена новим терапевтичним стратегіям у разі ПСХ. Він наголосив, що за останні роки підходи до лікування суттєво змінилися. Якщо раніше основна увага приділялася лише контролю симптомів і лікуванню ускладнень, то сьогодні активно розробляються препарати, здатні впливати на ключові ланки патогенезу хвороби: токсичність жовчних кислот, запалення, фіброз, імунні порушення та вісь «кишківник – печінка».
Не менш важливим став і концептуальний висновок симпозіуму. На думку експертів, майбутнє лікування ПСХ навряд чи буде пов’язане з одним універсальним препаратом. Сучасне розуміння патогенезу передбачає розвиток комбінованих підходів з використанням засобів, що впливають на жовчнокислотний обмін, фіброз, кишкову мікробіоту й імунні механізми. Серед перспективних напрямів обговорювалися агоністи PPAR, модифікатори мікробіоти, селективні імуномодулювальні препарати та нові протифібротичні стратегії.
EASL 2026 у Барселоні став справжнім святом гепатології – науковим, людським і символічним водночас. Шістдесят років розвитку асоціації знайшли відображення в п’яти насичених днях відкриттів, дискусій і живого професійного спілкування. Наступний розділ цієї історії буде написано 16-19 червня 2027 року в Лондоні.