Гастроезофагеальний рефлюкс (ГЕР) є дуже поширеним у дитячій популяції, особливо в немовлят віком до 3 місяців, яким притаманні щоденні епізоди зригування [1]. Зазвичай ГЕР минає спонтанно в 95% немовлят у віці 12-14 місяців [2] і спричиняє неінтенсивні симптоми або взагалі не провокує їх (функціональний ГЕР), але в деяких дітей може розвинутися симптоматична гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ) [3]. Маніфестація ГЕРХ у дітей відрізняється від такої в дорослих і значно варіює залежно від вікової групи, що ускладнює діагностику та лікування цієї хвороби. Найпоширенішими симптомами в дітей першого року життя є зригування, блювання, відмова від їжі, кашель і дратівливість. У дітей раннього віку (1-6 років) спостерігаються відрижка, абдомінальний біль, відмова від їжі, тоді як у дітей віком понад 6 років домінують зригування або блювання, кашель, епігастральний біль, печія [4].
Уніфікований підхід до номенклатури та визначення хвороб є критично важливим для належного надання медичної допомоги. Термін «неалкогольний стеатогепатит» було вперше вжито Юргеном Людвігом у 1980 р., а надалі виник термін «неалкогольна жирова хвороба печінки» (НАЖХП), яким позначали весь спектр патологій від стеатозу до стеатогепатиту. Проте, хоча ця номенклатура широко застосовується, вона є недосконалою. У зв’язку із цим Американська асоціація з вивчення хвороб печінки (American Association for Study of Liver Disease, AASLD) і Європейська асоціація з вивчення печінки (European Association for Study of the Liver, EASL) у співпраці з Латиноамериканською асоціацією з вивчення печінки (Asociación Latinoamericana para el Estudio del Hígado, ALEH) залучили провідних світових фахівців із гепатології та суміжних спеціальностей до створення консенсусу щодо змін номенклатури й діагностичних критеріїв патологічного стану, який ми звикли називати НАЖХП.
Розлади моторики шлунково-кишкового (ШКТ) і біліарного тракту (БТ) можуть бути провідним патогенетичним чинником, що зумовлює розвиток багатьох поширених гастроентерологічних захворювань. Моторні порушення можуть бути патогенетичним механізмом розвитку як органічної патології, так і функціональних захворювань ШКТ, пов’язаних із порушенням нервової, гуморальної, метаболічної та місцевої регуляції, які досить часто трапляються в клінічній практиці.
У цій публікації наведено всебічний огляд оновленої інформації щодо епідеміології целіакії, чинників ризику її розвитку, клінічних проявів і діагностичних методів, а також терапевтичних стратегій, які застосовуються у веденні пацієнтів із целіакією.
Одним із найпоширеніших видів лейкемій у західних країнах є В-клітинна хронічна лімфоцитарна лейкемія (В-ХЛЛ) із частотою нових випадків 4,2 на 100 000 на рік. Захворюваність на В-ХЛЛ зростає з віком, перевищуючи 30:100 000 на рік у осіб віком понад 80 років.
26 листопада 2023 р. виповнилося 80 років від дня народження відомої вченої в галузі гастроентерології, видатного клініциста, талановитого педагога та віцепрезидента Української гастроентерологічної асоціації, доктора медичних наук, професора Ірини Іванівни Дегтярьової.
Епізодичний рефлюкс, закид шлункового вмісту в стравохід, є фізіологічним явищем. Гастроезофагеальну рефлюксну хворобу (ГЕРХ) визначають як стан, коли закид супроводжується симптомами та/або ускладненнями на слизовій оболонці стравоходу. Регургітація та печія – основні клінічні ознаки ГЕРХ. Інші симптоми класифікують як стравохідні (дисфагія, біль у грудях) і позастравохідні, або атипові (кашель, задишка). За результатами ендоскопії та біопсії ГЕРХ охоплює декілька підгруп: неерозивна рефлюксна хвороба (НЕРХ), ерозивний езофагіт і стравохід Барретта.
Протягом останніх років вивчення неалкогольної жирової хвороби печінки (НАЖХП) значно інтенсифікувалося: з 2018 р. опубліковано понад 1400 публікацій, у тому числі попередні рекомендації Американської асоціації з вивчення захворювань печінки (AASLD) [1]. Нові практичні настанови AASLD відображають значні досягнення в цій галузі, що стосуються будь-якого лікаря, котрий доглядає за пацієнтами з НАЖХП, і підкреслює досягнення в галузі неінвазивної стратифікації ризику та терапії.
Хронічний закреп (ХЗ) є надзвичайно поширеним захворюванням, частота якого становить від 2 до 24% [1, 2]. Поширеність ХЗ зростає з віком і може досягати 80% серед мешканців будинків престарілих [2]. Закреп має серйозні наслідки для якості життя пацієнтів, а витрати для окремих осіб і суспільства загалом є значними. Водночас виявляння цієї недуги лишається невисоким.
