Протягом останніх 40 років дедалі більше уваги приділяється бактерії Helicobacter pylori (Hp), яка колонізує шлунок людини. Ця бактерія являє собою грамнегативну паличку з джгутиками; рівень інфікування нею в деяких популяціях сягає 80-90%. Поширеність Hp у різних країнах світу значно варіює; в країнах, що розвиваються, вона досягає найвищого рівня: в дорослого населення Африки – ≥80%, Латинської Америки – 63,4%, Азії – 54,7% (Smith et al., 2018). Згідно з останніми даними майже 589 млн (44,2%) мешканців материкового Китаю інфіковані Hp (Ren et al., 2022). Мінімальні показники поширеності Hp зафіксовано в Північній Америці – 37,1%.
Вважається, що в пацієнтів із раком підшлункової залози бактерії в кишківнику та в пухлині відіграють важливу роль у рості пухлин та їхній чутливості до хіміотерапії. Встановлено, що екзокринна недостатність підшлункової залози (ЕНПЗ) поширена в пацієнтів із раком підшлункової залози й асоціюється з гіршими результатами. І навпаки, замісна терапія панкреатичними ферментами (ЗТПФ) може покращити виживання таких пацієнтів. Причини цього не цілком зрозумілі. Можливо, ЕНПЗ несприятливо впливає на склад кишкового та пухлинного мікробіомів, тоді як ЗТПФ сприяє їх нормалізації. Якщо ці припущення відповідають дійсності, відкриваються перспективи для розроблення нових діагностичних тестів і методів лікування одного з найнесприятливіших видів раку – раку підшлункової залози.
Гострий панкреатит (ГП) являє собою гострий запальний процес підшлункової залози (ПЗ) із варіабельним перебігом, який може варіювати від нетяжкого самообмежувального до прогресивного тяжкого з поліорганною недостатністю й високою часткою захворюваності та смертності. Серед пацієнтів, госпіталізованих із ГП, 80% мають нетяжкий клінічний перебіг, натомість у інших 20% розвивається тяжка хвороба з показником смертності на рівні 20%.
Минулого року на Міжнародному гепатологічному конгресі Європейської асоціації з вивчення захворювань печінки (EASL), який відбувся у Відні 21-24 червня, прийнято нову класифікацію та номенклатуру жирової хвороби печінки, представлено положення Делфі-консенсусу. Згідно із сучасними уявленнями нині замість термінів «неалкогольна жирова хвороба печінки» (НАЖХП) і «неалкогольний стеатогепатит» (НАСГ) слід використовувати нові дефініції – «стеатотична хвороба печінки, пов’язана з метаболічною дисфункцією» (СХПМД) і «стеатогепатит, пов’язаний із метаболічною дисфункцією» (СГМД) відповідно [7].
Екзокринна недостатність підшлункової залози (ЕкНПЗ) спричинена неспроможністю підшлункової залози (ПЗ) забезпечувати надходження потрібної кількості травних ферментів у тонкий кишківник для травлення їжі та задоволення нутритивних і метаболічних потреб. Потреба у ферментах залежить від специфічних потреб у макро- та мікронутрієнтах; рівня споживання цих нутрієнтів; анатомічних і функціональних особливостей тонкого кишківника; наявності кишкових захворювань і адаптивних здатностей організму
Що нового в рекомендаціях порівняно з 2010 роком?
Уніфікований підхід до номенклатури та визначення хвороб є критично важливим для належного надання медичної допомоги. Термін «неалкогольний стеатогепатит» було вперше вжито Юргеном Людвігом у 1980 р., а надалі виник термін «неалкогольна жирова хвороба печінки» (НАЖХП), яким позначали весь спектр патологій від стеатозу до стеатогепатиту. Проте, хоча ця номенклатура широко застосовується, вона є недосконалою. У зв’язку із цим Американська асоціація з вивчення хвороб печінки (American Association for Study of Liver Disease, AASLD) і Європейська асоціація з вивчення печінки (European Association for Study of the Liver, EASL) у співпраці з Латиноамериканською асоціацією з вивчення печінки (Asociación Latinoamericana para el Estudio del Hígado, ALEH) залучили провідних світових фахівців із гепатології та суміжних спеціальностей до створення консенсусу щодо змін номенклатури й діагностичних критеріїв патологічного стану, який ми звикли називати НАЖХП.
Розлади моторики шлунково-кишкового (ШКТ) і біліарного тракту (БТ) можуть бути провідним патогенетичним чинником, що зумовлює розвиток багатьох поширених гастроентерологічних захворювань. Моторні порушення можуть бути патогенетичним механізмом розвитку як органічної патології, так і функціональних захворювань ШКТ, пов’язаних із порушенням нервової, гуморальної, метаболічної та місцевої регуляції, які досить часто трапляються в клінічній практиці.
Хронічний закреп (ХЗ) є надзвичайно поширеним захворюванням, частота якого становить від 2 до 24% [1, 2]. Поширеність ХЗ зростає з віком і може досягати 80% серед мешканців будинків престарілих [2]. Закреп має серйозні наслідки для якості життя пацієнтів, а витрати для окремих осіб і суспільства загалом є значними. Водночас виявляння цієї недуги лишається невисоким.
